Примітки і пояснення, Роксоляна, Осип Назарук
Примітки і пояснення
Роксоляна — се історична постать.
Жила вона на переломі Середньовіччя й Нових Часів, коли люде білої раси відкрили Новий Світ, бусолю, друк, класичні книги й себе як індивідуальність, коли «рушили з основ землю й задержали сонце». В тім великім часі виступає на історичній арені Європи багато славних і діяльних жінок. Український нарід переживав тоді якраз найглибший упадок. Державність його зруйнована була так основне, що затратилися навіть спогади про неї в пам’яті українського народу. Він був тоді майже тільки безпросвітне темною масою, яка в тяжкій неволі коротала свій вік і не мала змоги видати з себе навіть славних мужів, не то славних жінок. Але немов на знак, які великі спосібності криються в народі нашої землі, видвигнула з нього Божа воля якраз в тім часі одну жінку як найбільшу жіночу постать світової історії тої епохи. Тою жінкою була Анастазія Лісовська, дочка нашого священика. Про сю наймогутнішу з тодішніх жінок, про радісну й веселу, повну енергії Настуню Лісовську, знану в історії під іменем Роксоляни, й написана ся повість.
Присвячую українським дівчатам сю працю про велику українку, що блистіла умом і веселістю, безоглядністю й милосердям, кров’ю і перлами. Присвячую на те, щоб вони навіть у найтяжчих хвилях свого народу і своїх не тратили бодрості духу і були підпорою своїх мужів і синів та діяльними одиницями свого народу,— передовсім опанувавши якусь працю і полюбивши її. Тільки таким способом можна доконати діла. Але воно, хоч доконане, не приносить добра, коли людина тратить у душі своїй вічний ідеал Божий і ломить постанови його. Я не доказую сего в сій повісті. Я тільки стверджую сей правдивий факт, ілюстрований дивним життям великої султанки, котра своїм гріхом розпочала розвал могутньої світової держави. Розвал той ішов уже нестримно аж до наших днів... Впливи — українські, східні, византійські, західні, ренесансові й інші — сплітаються в барвистий килим тла, по якім, мов світла комета, перелетіла Роксоляна, той український Одіссей в жіночій сукні. Се тло тим трудніше представити, що ні у нас, ні в інших народів нема досі ні одної праці про синтезу тих чинників, як вони сплелися в тім часі на Сході. Бодай ні мені, ні тим, з котрими я говорив про ті часи, невідома ні одна така праця. Нехай же ся перша спроба — вжитися в ті часи заохотить письменників будучих поколінь української нації краще і лучше представити ту епоху й найвеличнішу постать її, яка століттями звертатиме увагу на себе. Бо, ставши своєю красою жінкою султана, виключно своїм блискучим умом і волею стала вона необмеженою панею двора і великої держави. Була безоглядна, як її час. Але серце мала добре і скарбів свого мужа часто уживала на зменшення людського терпіння. Була благородна, скромна і велика, мимо своїх гріхів, котрі тяжко спокутувала сама і її потомство.
Для тих, що зацікавляться особою Роксоляни, подаю тут деякі найбільш доступні жерела про неї:
1) Hammer: Geschіchle des Osmanіschen Reіches, groesstenteіls aus bіsher unbenuetzten Handschrіften und Archіven. Друге, поправлене, видання, Пешт, 1834. Головно Том ІІ-ий. (Але для пізнання Туреччини треба перечитати всі томи). Се величезний і дуже докладний твір німецького ученого. Історики інформували мене, що, хоч тому творові вже сто літ, то він все ще належить до найлучших.
2) Nіemcewіcz: Zbіor pamіatek о dawnej Polsce. Warszawa, 1822. Том ІІ.
3) Szajnocha: Sxkіce hіstoryczne. ІІІ.
4) Zegota Pauh: Starozytnoscі galіcyjskіe, 1840. Він цитує в оригіналі реляцію венецького посла Петра Брагадіно про Роксоляну з 1526 p.: «questa domna dі natіone Rossa, gіovіne, non bella, ma grassіada...»
Те, що пише італійський (венецький) посол, котрий бачив Роксоляну як султанку, значить, що та пані, по народності русинка, не була гарна, але приємна. Та кождий має своє поняття про красу. Портрет Роксоляни, котрий знаходиться в нашім Національнім музеї у Львові, роботи італійського майстра, вказує, на мою думку, що вона була дуже гарна: дуже делікатна, дуже скромна і дуже спокійна з вигляду,— така спокійна, що успокоює навіть погляд на її портрет. Кромі сего прегарного портрета Роксоляни, бачив я ще оден, роботи німецького артиста, на котрім крісло її й буквально весь її одяг висаджені великими перлами. В нашім Національнім музеї є два її портрети
5) Польський посол Твардовський, який був у Царгороді в 1621 р., чув від турків, що Роксоляна походила з Рогатина. Інші вістки кажуть, що вона походила зі Стрийщини; Гославський пише, що з містечка Чемерівці на Поділлі[104].
Наша народна традиція, яку пригадую собі ще з діточих літ, в’яже її походження з Рогатином, що підтверджує привезене Твардовським свідоцтво турків, яким та їх султанка мусіла глибоко вбитися в пам’ять — з ріжних причин.
6) З белетристичних опрацьовань теми відома мені історична повість «Роксоляна, или Анастазія Лисовская», печатана в «Подольских Епархиальных Ведомостях» з 1880 р., мала поема Старицької, печатана в Києві, й лібретто до опери Д. Січинського, печатане в Станиславові.
7) Кромі того, відомо мені, що в бібліотеці одного з італійських університетів знаходиться по-латинськи написана книжка про Роксоляну під заголовком «Roksolana uхог Suleіmanі». Я робив усякі можливі заходи, щоб одержати ту книжку до перечитання, але мені не удалося. Звертаю увагу будучих наших письменників, що для докладного пізнання тої епохи і теми треба пізнати і сю працю.
8) Кромі згаданих тут праць, які я міг роздобути, користав я ще з ріжних інших історій східних держав, з описів подорожників, з докладних мап Стамбула і т. п. А шлях, котрим татаре гнали Роксоляну в ясир, відбув я в деякій частині возом в часі війни і приглядався, очевидно зміненій тепер, природі тих околиць. Кромі того, мав я в часі війни нагоду докладно оглянути Рогатин, церковцю св. Духа й околицю, бо недалеко відтам стояв довший час кіш українських січових стрільців, у якім я працював при його пресовій кватирі. Народне передання про Роксоляну, писана історія про неї й особисті вражіння з місць, на котрих вона перебувала, зложилися в моїм умі й уяві на сю працю.
9) До орієнтації в релігійних поглядах і почуваннях послужили мені і.: «Причинки до історії фільософії середньовіччя, тексти й розсліди», видані професорами Баймгером зі Штрасбурга[105] й Гертлінгом з Мінхена[106], особливе том VІ, часть 3: Д-ра Георга Грінвальда: «Історія доказів на істнування Бога в середньовіччу аж до кінця високої схоластики», Мінхен, 1907.
10) Д-ра Маріїна Вітмана: «Становище св. Томи з Аквіну до Авенцеброля (Ібн Гебіроля)», Мінстер, 1900.
11) Проф. Рауля Ріхтерії: «Фільософія релігії», Липськ, 1912.
12) Д-ра Е. Люца: «Психологія Бонавентури», Мінстер, 1909.
13) До психології релігійних почувань взагалі — твір Віліяма Джемса «Релігійний досвід в його ріжноманітносіи, матеріяли і студії до психольогії и патольогії релігійного життя», Липськ, 1907 (її німецькім перекладі).
14) Розуміється, уживав я також повного перекладу св письма мусульман — Корану й особливо цікавих турецьких приповідок, котрих назбирав значну скількість з ріжних творів.
15) З українських праць користав я з великої історії проф М. Грушевського, зі студій про старий Львів д-ра Ів. Крип’якевича, з історії Туреччини Кримського, з ріжних томів Записок Наук. Тов Шевченка у Львові і ін.
16) Святоафонські легенди взяв я з російських творів про монастирі на св. Афоні. Виписки з тих творів десь заподілися в моїх подорожах, тому не подаю їх заголовків.
Будучий автор, котрий схоче докладніше опанувати тему, мусітиме знати особливо перську мову, бо культура на султанськім дворі була в тім часі більше перська, ніж турецька й навіть арабська.
В галицько-руській бібліографії Еміліяна Левицького записано, що маємо ще невелику «політично-історичну» драму «Роксоляна», печатану в Коломиї в 1869 р. (ст. 77), рецензія на неї була в 22 ч. львівської «Правди» з 1869 р. Але я, на жаль, не міг роздобути гої драми.
Про такі відомі твори, як Буркгарда, Хлендовського й інші, не згадую докладніше. Взагалі до сеї теми треба вжити також творів, що описують вчасніші або пізніші часи її епохи, бо вчасніші мали вже в собі зерна, які доспіли щойно за часів Роксоляни, а пізніші — се овочі тих зерен, які повставали в її часах.
Шо лучаються жінки, котрі до самої смерті ділають своєю красою,— про се свідчить відома історія славної тулузанки Павлі де Віньє, сучасниці Петрарки (1304 — 1374). Французькі й італійські письменники описують, що вона не могла вийти на вулицю, щоб зараз не почали збиратися товпи народу, зложені не тільки з молодих мужчин, але і зі старих та й навіть з дітей і жінок, котрі подивляли її красу. Доходило до того, що при її появі на вулиці комунікація в місті ставала неможлива й рада міста була приневолена заборонити їй виходити без заслони. Павля де Віньє згодилася на те. Але коли вістка про се розійшлася по Тулузі, товпа грозила явним бунтом за позбавлення її такого виду. Прийшло до нової постанови: гарна Павля мала два рази в тижні показуватися народові без заслони у вікні свого помешкання, а на місто виходити тільки в заслоні. Сучасні пишуть, що Павля де Віньє до смерті, котра наступила и глибокій старості, ділала ще на мужчин красою своєї постави і приємним видом.
Подібним феноменом, який сильно дідав на відомого з твердосці характеру султана Сулеймана Великого, була, очевидно, й одинока його жінка Роксоляна, котра задержала вплив на нього аж до своєї смерті. Навіть коли з віком зів’яла вже давня краса її й вороги її впливу хотіли підсунути Сулейманові молоду прегарну дівчину та й уже привели її до палати султана,— Роксоляна спротивилася тому. Султан піддався її волі й не приняв молодої дівчини. Так обстояла вона до кінця моногамічне подружжя своєї країни, всупереч звичаям народу мужа свого. Надзвичайно драматичні і високо трагічні події з її дальшого життя зломали її передвчасно: вона померла, зуживши сили надмірним проявом своєї енергії та гризотою із-за своїх синів. Наскільки відбилося на її душі і здоровлю відступство від віри батьків, трудно виробити собі поняття. Але що й се мусіло з літами ділати на неї — в тих часах ще дуже твердої віри, особливо на Сході,— не підлягає сумніву. Все те могло б бути предметом окремої праці про ту дуже цікаву й визначну жінку.
Тут треба ще підчеркнути, що між ріжинми реляціями про походження Роксоляни не конче мусить бути суперечність. Наприклад, коли Гославський пише, що Роксоляна родом з Чемеровець, а турки казали польському послові Твардовському, що вона походила з Рогатина,— то правдою може бути одно і друге. Бо уродитися вона могла в Чемерівцях, а виростала в Рогатині, куди перенісся батько. Родина ж її могла походити зі Стрийщини (Самбірщини), як твердять інші. На всякни випадок, походила вона з української землі, й, може, колись устійнять точно, з котрої саме місцевості. При тім хибно було б уважати польськими або московськими студії таких письменників, котрі походили з України, а писали по-польськи чи по-російськи. Такі праці, очевидно, належаїь до українського письменства, все одно в якій мові вони писані. Бо територія (земля) рішає в першій мірі про приналежність людини, а тим самим і про її духа та творчість. Про се у культурних народів нема вже ніякого сумніву, і, наприклад, американцям і на думку не прийде уважати не-американцем людину, котра уродилася па американській землі, хоч би ту людину навіть зараз по уродженню вивезли, наприклад, до Польщі й вона була там довгі літа. Так само дивиться на всіх уроженців своєї землі кождий культурний нарід. Мова — се річ, яку можна основне забути й основне навчитися. Тому мова зовсім не рішає про те, хто куди належить. Так само не рішаєт кров, бо нема найменшої контролі, чия кров українська, а чия неукраїнська. Головна річ — се територія, земля, котра згодом асимілює навіть дійсного чужинця до більшості населення даної землі, коли та більшість проявить у собі потрібний порядок і культуру. А коли не проявить того, то згодом з’асимілюють на її власній землі. І тоді вся творчість її дітей буде зарахована без апеляції до творчості інших літератур і культур, як підрядна частинка їх, хочби у творчості тої незорганізованоі людності були не знати які гарні іскри й огні та й індивідуальності такої величі, яку проявила Роксоляна. Живемо в часі переломовім, коли важиться, власне, наша доля. Коли потрафимо при помочі твердої моралі, ясної ідеї й дисципліни приготовитися до здобуття своєї держави, будемо колись становиш окрему силу. А як пустим вереском і руйництвом зруйнуємо в народі всяку пошану до свого Авторитету,— тоді і вся наша творчість, і всі пам’ятки по ній увійдуть у склад чужих культур і чужих пам’яток тих народів, котрі перевищать нас пошаною для своїх авторитетів і тому загорнуть настало нашу землю. Се сталося вже з не одним народом і з не одною землею.
Вкінці почуваюся до обов’язку зложити найщирішу подяку за пересилання наукових книг з бібліотек Наукового Товариства імені Шевченка, університетської й Оссолінеум у Львові, котрі потрібні були до опанування матеріялу для виконання сеї праці, та за вказівки при вишуканню потрібних книг і мап до історії турків і кримського Манату з бібліотек у Відні — двом особам, котрі тепер знаходяться на большевицькій території і котрі, коли б я назвав їх імена, могли б там мати прикрості, навіть за колишні «взаємини з контрреволюціонерами».
Румілі — турецьке слово — Рум-ілі — край римлян або византійців, котрі називали себе ромеї, а не византійці і не греки. «Румілі» — се була європейська територія Туреччини (з виїмком Албанії, Босни й Мореї), під одним беглербегом, що резидува» звичайно в Софії. (Т. зв. Східну Румелію виділено щойно в 1878 р., вона мала 32 594 км і столицю Філіпополь). Румілі не треба мішати з Ромунією.
Селямлік — турецьке слово, утворене правдоподібно від арабського «селям» (мир, спасения, привіт). Перше його значіння — авдієнція, послухання, нарада, дальше: кімната і палата, доступна тільки для мужчин, в котрій відбуваються приняття й ділові наради. Слово «селямлік» мало ще і локальне, стамбульське значіння, а саме: означало воно торжественну їзду султана в п’ятницю до мощеї з військовою парадою.
Анатолі, або Анадолі — турецьке означення Малої Азії. Слово се походить від грецького «анатолє» — вихід, ранок, відси «країна Сходу», розуміється сонця.
Султанка — такого поняття турки не знали, у них була тільки жінка султана. В повісті уживав я слова «султанка» в приміненню до Роксоляни котра була виїмково впливова жінка султана.
РОДОВІД СУЛЕЙМАНА ВЕЛИКОГО
1. СУЛЕЙМАН 1 помер 1231
2. ЕРТОГРУЛ 1231 — 1288
3. ОСМАН[107] 1288 — 1326
4. УРХАН 1326 — 1359
5. МУРАД І 1359 — 1389
6. БАЯЗЕД І 1389 — 1402
7. МАГОМЕД І 1403 — 1421
8. МУРАД ІІ 1421 — 1451
9. МАГОМЕД ІІ 1451 — 1481
10. БАЯЗЕД ІІ 1481 — 1512
11. СЕЛІМ І 1512 — 1520
12. СУЛЕЙМАН ВЕЛИКИЙ 1520 — 1566
Повість сю писано в часі великої війни і революції, на Україні й на еміграції, у Львові, в Кам’янці на Поділлі, у Благодатній чи Херсонщині. у Відні й Філадельфії в Америці, в pp. 1918— 1926, у значних відступах бурливого часу, разом з іншою історичною, ще не печатаною повістю «Проти орд Джінгісхана», а перероблено у Львові в pp. 1927-1929.
[1] Автентичний опис обіду.— Тут і далі приміт. Автори.
[2] Meatus Tartans, Vіa Nіgra, по-турецьки Керван Йолі Шлях сен мав ще й інші імена так у нашого народу, як і в чужих.
[3] Автентичне повір’я нашого народу про татар.
[4] З оглядів естетичних не подаємо тут описів іще далеко гірших знущань над полоненими, котрі стверджують автентичні жерела очевидців.
[5] Вірменський оклик.
[6] Дефтердар — генеральний поборець податків. Дефтердарів було рівно часно більше були се дуже впливові люде.
[7] Кафа, тепер Феодосія, де тоді продавали невольників і невольниць на великих торговицях.
[8] Автентичне, як і інші описи з недолі невольниць на Сході.
[9] Автентичне.
[10] Розуміється, тільки Бог Аллаг.
[11] Везир — міністр. Великий везир — премієр міністрів.
[12] Селім І. (Батько Сулеймана Великого) — знаний в турецькій історії під іменем: «Грізний» і «Жорстокий». Уже батько Селіма Баязед пустошив українські землі аж поза Самбір і Перемишль. А Селім побідив Персію та загорнув Сирію і Єгипет, де на його приказ утопили турки в Нілі 20 000 полонених мамелюків. Селім поводився жорстоко і з найближчими родичами. Помер наглою смертю в подорожі 1520 р.
[13] Аллагу Акбар! — Боже всемогучий!
[14] Історичні дані про Сулеймана і рід його: Сулейман В. царствував 46 літ (1520-1566). Скоро по вступлению па престол пішов війною проти Угорщини і показався відразу грізним сусідом християнського світу та дуже здібним вождем. Він здобув Білгород над Дунаєм та всі околичні замки, скрізь витинаючи впень залоги, подібно як його батько. Папа Лев Х голосив раз у раз круціяти проти нього. В рік опісля обляг Сулейман в силі 300 воєнних кораблів зі 100 000 війська острів Родос і здобув його від Лицарів св Іоанна (відомих опісля під іменем Мальтійських) по тяжкій 5-місячній облозі, признавши їм за хоробрість почесну капітуляцію (вони боронилися поки їм стало пороху). В другім поході проти Угорщини побив її короля Людвика ІІ під Могачем і страшно знищив угорську армію та весь край здовж Дунаю. В р. 1529 пішов війною проти Австрії, обступив Відень і довго бив у ту кріпость з 300 гармат. В тім поході товаришила йому його жінка Роксоляна. Золоті намети її стояли в селі Сіммерінгу. (Тепер ХІ округ Відня). Вдоволився потому щорічним гарачом від Фердинанда в сумі 100 000 золотих дукатів. Опісля пустошив береги Італії. Армію мав поверх півміліонову і 15 000 гвардії яничарів дуже здисциплінопаних. Доходи його виносили коло 500 мілюнів аспрів річно. Силі його не було рівні в цілім тодішнім світі. Був твердого характеру, відважний, робучий, розумний і справедливий, раз даного слова все вірно додержував. Любив молитву (сам укладав побожні псальми), лови і війну. Се перший монарх нових часів, що з державної каси виплачував постійні значні платні ученим, поетам і артистам. Росту був високого, рухи мав поважні, вираз обличчя дивно лагідний, в поведению самостійний. Не підлягав нікому, опріч своєї жінки Роксоляни, «невольниці з руської країни», з котрою жив у моногамії — одинокий зі всіх султанів. Але тій одній улягав страшно. Під впливом її тонкої хитрості казав на своїх очах удусити дорослого і здібного, первородного сина свого від першої жінки, Мустафу — в переконанню, що він «заговірщик», хоч той був невинний. Цілі полки турецького війська так плакали на похороні Мустафи, аж заходилися з плачу. Убиття сина було одиноким поганим ділом найбільшого законодавця Турків-Османів. Але й воно було доконане в добрій вірі, що карає руїнника права і держави. Сулейман помер у глибокій старості, переживши всіх своїх ворогів й улюблену жінку Роксоляну, котру любив аж до її смерті. Вона осягнула свою ціль: забезпечила трон султанів свому синові Селімові ІІ. Але ще побачила на нім палець Божий як на престоло-насліднику: він розпився (Селім Софт — п’яниця). Від нього зачалася руїна сильної держави Османів. Син Сулеймана і Роксоляни, Селім ІІ царствував несповна 9 літ (1566-1574) і помер з надмірного пияцтва и уживання життя, оставивши 10 синів. По нім царствував 22 роки внук Роксоляни Мурад ІІІ (1574-1595), чоловік людський, але слабої волі, яку одідичив по батьку-алкоголіку. Бачачи се й побоюючись замішань у державі, рада улемів постановила для забезпечення кдиновласія перевести безоглядно стару, але жорстоку засаду турків: вимордувати всіх братів султана. 18 годин опирався їй у диспуті султан Мурад ІІІ, вкінці уляг зі слезами в очах і начальникові німої сторожі подав своєю рукою 9 хусток, щоб удусила його 9 братів, що й сталося. По нім царствували дальші потомки: Магомет ІІІ (1595-1603), Ахмед І (1603-1617) і т. д. Ні оден не осягнув уже могутності Сулеймана, але сприт їх прабабки проявився ще не раз у її потомстві.
[15] Невольники Порти, яничари й сіпаги, солдатеска.
[16] «Гріш на ячмінь» з доходів державних дібр.
[17] Т зв. «Гріш заслони», уділюваний султанським жінкам і одаліскам.
[18] Слово двоякого значіння— «Гість, чужинка» і «Дуже шанована».
[19] Рання зоря й утрення молитва.
[20] T. зв. чорний камінь Авраама, після передання ужитий на фундамент наисвятішої святині мусульман серед арабської пустині.
[21] Християнах.
[22] Призначіння.
[23] Авретбамір — жіноча торговиця, на котрій продавали невольниць.
[24] Царгород, Византія, Константинополь, по-турецьки Істамбул (або Стамбул), одно з найкращих міст на землі. Турки здобули його від сварливих византійців раненько, дня 29 мая, 1453 р. за Сулейманового предка Магомета ІІ.
[25] Каравелі — кораблі без чердаків.
[26] Святий місяць посту мослемів, дев’ятий місяць в їх році.
[27] Ага — генерал, або високий достойник на султанськім дворі. Генерали мали титул зовнішніх агів, високі достойники сераю — внутрішніх агія. З внутрішніх агів найвищі були: Капу-Ага (майстер церемоній і завідатель двора) та Кізляр-Ага (управитель гарему султана). Перший був білий євнух, другий начальник чорних євнухів.
[28] Серай — комплекс султанських палат, взагалі резиденція султана.
[29] Висока брама, звана Царською (в напрямі Гагіі Софії); на ній застромлювано голови страчених достойників і злочинців.
[30] «Кімната Катів» — внутрі т. зв. Середньої Брами, біля Площі яничарів, з двома воротами. Там схоплювали везнрів і пашів, що попали в неласку султана, в хвилі, коли перейшли перші ворота. Других уже відчинити не могли. Всередині їх замучувала на смерть німа сторожа.
[31] Безпосередня керовниця гарему, яка одержувала се місце тільки після довгої служби.
[32] Поклик до молитви.
[33] Брама щастя (гарем).
[34] Радісна русинка.
[35] Учені в державних і церковних науках, котрі у мусульман були в тих часах нерозлучні (В Західній Европі зв Відродження, котре в дійсності було скептичне и навіть атеїстичне, розбило вже було ту лучність і доводило до крайнього зіпсуття суспільності) Улеми могли не бути священиками, але часто священики бували улемами.
[36] Хатун — пані.
[37] Учений (улем), що по скінченню 10 наук вчився ще найменше 7 літ.
[38] Імами — духовні, що завідували мечетами (святинями мусульман), виконували треби й читали спільні молитви. Вони мусіли мати богословську освіту і затвердження влади. Відзнаки їх в одіжі; білий турбан і білі рукави.
[39] Хатіби — духовні, що мали обов’язок проводити (целебрувати) богослужения у п’ятниці, читати молитви й виголошувати перед тим мови («хутба» або «хатба»). Хатіби мали обов’язок «хутби» не тільки в п’ятниці, але і в інші свята.
[40] Кухня для убогих.
[41] Лічниця.
[42] Купелевий дім.
[43] Школи для хлопців.
[44] Бібліотека.
[45] Дім для божевільних.
[46] Блющ.
[47] Грузія.
[48] Се оповідання, як і дальше, взято з прегарних легенд святоафонських.
[49] 1147 р.
[50] Європи.— На Афоні відпочивай Олександр Великий, найбільший завойовник старинного світу, котрий на схід сонця дійшов побідно дальше, ніж Сулейман Великий, бо аж до Індій.
[51] «Весільний дар для знайди з Чорного Шляху».— «Калим» був дар, який наречений складав батькам дівчини. «Калим» у монгольських народів був властиво ціною купна дівчини. В давніх часах виносив найменше 27 кобил або 2 кобили і 5 верблюдів. У пізніших часах заступали се дорогоцінні річі, відповідно до стану і майна нареченого, та помалу ставали не то віном, не то приданим дівчини.
[52] Селямлік — прийомні кімнати султана.
[53] Авентичне.
[54] Формула, якою приймається магометанську віру.
[55] Тими словами Коран постійно означає невольниць.
[56] Розділ.
[57] Автентичне. Та жінка Сулеймана не носила заслони і навіть давалася портретувати чужим малярам.
[58] Замкнені ніші в мусульманських святинях, де приватні люде складали золото і клейноди на переховання (так звані аменети). Навіть найбільші деспоти не важилися конфіскувати у святинях зложених дорогоцінностей.
[59] Нессараг — християн.
[60] Стара турецька вага: 400 діргем ішло тоді на одну окку, котра рівнялася теперішнім 1284 кг. Одначе, її ваги були при ріжних предметах ріжні, хоч назви мали ті самі. 100 окка — 1 кантар. Дві останні турецькі назви уживані ще досі в галицьких місточках ремісниками, хоч в інакшім значінню.
[61] 12 січня.
[62] Дервіші — магометанські монахи. Щойно від 12 століття жили вони також у монастирях. Переважно знали вони ріжні ремесла й доводили в них до майстерства. Дивними танцями вправляли вони себе в містичну вдумчивість і заглиблення в Бозі. Мандруючі дервіші переходили всі краї ісламські як проповідники або жебраки. Вони мали й великий політичний вплив.
[63] 29 мая.
[64] Автентичне.
[65] Менажерія.
[66] 50 аспрів— 1 дукат.
[67] Омар Кгаіям — висококультурний перський поет, учений і філософ, реформатор східного календаря. Уродився в половині XІ століття як син ремісника, ткача наметів, у місті Нішапур, в країні Хоразан, славній своєю пшеницею, шовком і виробами з вовни та копальнями туркусів і малахіту. Був скептиком і песимістом, але згодом осягнув радісний світогляд, опертий на вірі в ласку Божу. Так званим рубайятом (коротким чотиристихом) висказував найглибші думки в гарній і милій формі, й був улюбленим поетом мусульманської аристократії духу на всім Сході. В зеніті турецької влади за Сулеймака сей поет і перська культура взагалі були високо цінені. Цікаво, що сей поет і тепер, в часі зеніту великобританської влади, також високо цінений англійською аристократією, про що свідчать нові переклади і студії над ним.
[68] «Царю двох частей світу і володарю двох морів, стороже двох святих міст (Мекки і Медини), пане трьох престольних городів (Константинополя, Адріянополя і Брусси) і Каіра могутнього, і Дамаска, як рай прекрасного, і величавого Галебу і Білгорода — дому святої війни і (Багдада) — дому спасения й побіди!» (Се оден з титулів султана в тих часах).
[69] Призначення, якого — по віруванням мусульман — не можна нічим відвернути від себе. В нашім народі є зовсім подібне повір’я про «долю», котрої «ні обійти, ні конем об’їхати не можна».
[70] Міграб — ніша, в якій лежить свята книга, Коран; се головний вівтар мусульманської святині.
[71] Мінбер — підвищення, з якого хатіб щоп’ятниці голосить право верховладства ісламу.
[72] Хатіб-святочний проповідник. У мусульман святочний день п’ятниця.
[73] Максура — емпора, в якій султан слухає богослужения.
[74] Меджід — місце молитви, по-еспанськи «mezquіto», з чого перекручено «мошея».
[75] Цю святиню Роксоляни в Царгороді будував Сулейман сім літ і видав на неї сімсот тисяч дукатів. На ті часи — величезна сума. Се найбільша мошея в Царгороді, небагато менша від великанського храму святої Софії.
[76] Гамом — лазня.
[77] Бог всемогучий! Нема Бога, лиш Аллаг! А Магомет Пророк Божий! Спішіть на молитву!.. Спішіть на молитву!.. Спішіть на молитву!
[78] Лист султанки Роксоляни до польського короля, в котрім є згадка про ті, в наших часах дивні, а тоді модні дари (разом з іншими листами), оповіщений в оригіналі у «Kwartalnіky hіstorycznym».
[79] Автентичне. Так і представлений Сулейман у славній галереї воскових подоб султанів. Подоби всіх інших султанів прибрані в найдорожчі одяги і клейноди — з виїмком подоби Сулеймана В.
[80] Бін-Бір-Дірек («Цистерна Тисячі й Одної Колюмн»), крита студня в Царгороді з величавим басейном, величини церкви Нотр Дам у Парижі, сегодня вже висла. Дах її на 16 рядах колюмн.
[81] Єні-Батан-Серай («Запавшася Підземна Палата»). Була се також величава цистерна в Царгороді, збудована ще византійським царем Юстиніяном (на 1000 літ перед Сулейманом). Дах тої цистерни опирався на 336 мармурових колюмнах, на 6 м. високих, уставлених симетрично в 26 рядах. Поміж тими колюмнами тихо пливала лодка по басейні води об’єму близько 10км(140х70м.).
[82] У вересні 1529 (перша облога Відня). Діялося се в 37 літ по випертю мусульман з Гранади в Еспанії, котрі там мали гарну державу від року 1238 до р.1492.
[83] Тоді село, тепер XІ округ Відня.
[84] Мудшагіди — мусульманські борці за віру, учасники святої війни Джігаду.
[85] Дев’ята сура Корану, вірш 41.
[86] Слідуючі описи взяті зі старих і нових описів очевидців тих околиць.
[87] Так призначено. Дослівно: так написано.
[88] Джебсль І арун.
[89] Постій біля джерела Невольників.
[90] Місто Пророка. Магомет уродився в Мецці, одначе в Медині знайшов притулок у найтяжчій хвилі свого життя, коли його прогнано з родинного міста. Тому в Медині знаходиться гріб його, хоч Мекка із-за Кааби — се найсвятіше місто мослемів. (Третє в них щодо святості місто — Єрусалим, званий Ель-Кудс — Святий). Правовірний мусульманин згадував Мекку й гріб Магомета немов отчим віддихом, хоч вони досить далекі від себе.
[91] Дому молитви.
[92] Автентичне повір’я мусульман.
[93] Подвійну дектику.
[94] Дім Бога, манни Каао*. Се великий гранчак, 12 метрів довгий, 10 широкий, 15 високий. Будову цю по ісламським легендам мав побудувати іще праотець Авраам зі сином Ізмаїлом (від жінки Агар), родоначальником мослемів.
[95] Садж — рифмована проза, дуже старий спосіб висловлювання думок в Арабії та на всім Сході.
[96] Гікгма — прислів’я мудрості.
[97] Тифсір — пояснення Корану.
[98] Фікг — практичні релігійні приписи.
[99] Гадіт — вискази Пророка Магомета, передані традицією, та взагалі традиція. (В більшескладових словах наголос на останнім складі).
[100] Баійрам — турецький Великдень.
[101] Автентичне Коли султанка Роксоляна зачала в’янути в красі своїй, ворожа їй партія вишукала найкращу молоденьку дівчину й привела її до палати Сулеймана, щоб подарувати йому. Роксоляна довідалася про се і положилася на порозі палати, щоб не допустити суперниці. Коли про се повідомлено Сулеймана, він, вірний раз даному слову, заявив, що поки живе його жінка Роксоляна, не прийме жадної іншої. І додержав свого слова до кінця.
[102] Єрусалим, по-турецьки Мутесаріфлік, по-єврейськи Єрушалаїм, по-арабськи Ель-Кудс (Святий). Найдавніша його назва, відома з асирійських клинових надписів, Урсаліма.
[103] Селім, син Роксолянн, ставши султаном, дійсно подарував жидам Мур Плачу.
[104] A owaz to Roksolanka
Co to trzesla calym Wschodem,
Byle nasza Podolanka
Z Czemerowіec rodem.
М. Goslawskі, «Podole» ІІ
[105] Мається на увазі Страсбург.— (Ред.). [106] Мається на увазі Мюнхен.— (Ред.). [107] Османа уважають властивим основником могутності Туреччини. Від нього й почесна назва турків — османе. Від нього й рахують ряд властивих турецьких володарів і Сулейман Великий знаний під іменем десятого султана, рахуючи від Османа.