Бондарівна, Українські народні балади
У містечку Богуславку Каньовського пана
Там гуляла Бондарівна, як пишная пава.
У містечку Богуславку сидить дівок купка,
Межи ними Бондарівна, як сива голубка.
Прийшов до них пан Каньовський та й шапочку ізняв,
Обійняв він Бондарівну, та й поцілував.
«Ой не годен, пан Каньовський, мене цілувати,
Тільки годен, пан Каньовський, мене роззувати.»
Ой шепнули люди добрі Бондарівні тихо:
«Тікай, тікай, Бондарівно, буде тобі лихо!»
Ой тікала Бондарівна з високого мосту;
Сам а ж вона хорошая, хорошого зросту.
Ой тікала Бондарівна помежи горами,
А за нею два жовніри з голими шаблями.
Ой тікала Бондарівна помежи крамниці, —
Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці:
«Ой, чи хочеш, Бондарівно, ізо мною жити,
А чи волиш, Бондарівно, в сирій землі гнити?»
«Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити,
Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!»
Ой як тільки Бондарівна та цеє сказала,
Ой вистрілив пан Каньовський — Бондарівна впала…