Українська мелодія
«Ні, мамо, не можна нелюба любить!
Нещасная доля із нелюбом жить.
Ох, тяжко, ох, важко з ним річ розмовляти!
Хай лучче я буду ввесь вік дівовати!»
— Хіба ж ти не бачиш, яка я стара?
Мені в домовину лягати пора.
Як очі закрию, що буде з тобою?
Останешся, доню, одна сиротою!
А в світі якеє життя сироті?
І горе, і нужду терпітимеш ти:
Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу,
Стогнать під землею, як горлиця, стану.
«О мамо, голубко, не плач, не ридай.
Готуй рушники і хустки вишивай.
Нехай за нелюбом я щастя утрачу;
Ти будеш весела, одна я заплачу!»
Ген там, на могилі, хрест Божий стоїть,
Під ним рано й вечір матуся квилить:
«О Боже мій милий! що я наробила!
Дочку, як схотіла, із світа згубила!»