Енеїда (скорочено)
Частина шоста
Зевес моргнув, як кріль усами,
Олімп, мов листик, затрусивсь;
Мигнула блискавка з громами,
Олімпський потрух взворушивсь.
Боги, богині і півбоги,
Простоволосі, босоногі,
Біжать в олімпську карвасар.
Юпітер, гнівом розпалений,
Влетів до них мов навіжений
І крикнув, як на гончих псар:
«Чи довго будете казитись
І стид Олімпові робить?
Щодень проміж себе сваритись
І смертних з смертними травить?
Поступки ваші вcі не божі;
Ви на сутяжників похожі
І раді мордовать людей;
Я вас із неба поспихаю
І до того вас укараю,
Що пасти будете свиней.
А вам, олімпські зубоскалки,
Моргухи, дзиги, фіглярки,
Березової дам припарки,
Що довго буде вам втямки.
Ох, ви на смертних дуже ласі!
Як грек на ніжинські ковбаси,
Все лихо на землі од вас.
Чрез ваші зводні, женихання
Не маю я ушановання;
Я намочу вас в шевський квас».
......................................
Венера молодиця сміла,
Бо все з воєнними жила,
І бите з ними м'ясо їла,
І по трахтирах пунш пила;
Частенько на соломі спала,
В шинелі сірій щеголяла,
Походом на візку тряслась;
Манишки офіцерські прала,
3 стрючком горілку продавала
І мерзла вніч, а вдень пеклась.
Венера по-драгунськи сміло
К Зевесу в витяжку ідe,
Начавши говорити діло,
Очей з Зевеса не зведе:
«О тату сильний, величавий!
Ти всякий помисл зриш лукавий,
Тебе ніхто не проведе;
Ти оком землю назираєш,
Другим за нами приглядаеш,
Ти знаеш, що, і як, і де.
Ти знаєш, для чого троянців
Злим грекам попустив побить;
Енея з пригорщею ланців
Велів судьбам не потопить;
Ти знаєш лучче вcіx причину,
Чого Еней приплив к Латину
І біля Тібра поселивсь.
Ти ж словом що опреділяєш,
Того вовік не одміняєш;
Відкіль же Турн тут притуливсь?
......................................
О Зевс! О батечку мій рідний!
Огляньсь на плач дочки своєй;
Спаси народ фрігійський бідний,
Bін діло єсть руки твоєй.
Як маєш ти кого карати,
Карай мене, — карай! я мати,
Я все стерплю ради дітей!
Услиш Венеру многогрішну!
Скажи мні річ твою утішну:
Щоб жив Іул, щоб жив Еней!»
«Мовчать! Прескверна пащекухо!
Юнона злобно порошить.
Фіндюрко, ящірко, брехухо!
Як дам — очіпок ізлетить!
Ти смієш, кошеня мерзенне,
Зевесу доносить на мене,
Щоб тим нас привести в розлад.
За кого ти мене приймаєш?
Хіба ж ти, сучище, не знаєш,
Що Зевс мій чоловік і брат?»
Венера лайки не стерпіла,
Юнону стала кобенить;
І перепалка закипіла,
Одна другу хотіла бить.
Богині в гніві также баби
І также на утори слабі,
З досади часом і брехнуть,
І , як перекупки, горланять,
Одна другу безчестять, ганять
І рід ввесь з потрухом кленуть.
«Та цитьте, чортові сороки! —
Юпітер грізно закричав. —
Обом вам обіб'ю я щоки;
Щоб вас, бублейниць, враг побрав!
......................................
Проміж латинців і троянців
І всяких Турнових поганців
Не сікайся ніхто в війну;
Hіхто ніяк не помагайте,
Князьків їх также не займайте,
Побачим, здасться хто кому».
......................................
Еней один не роздягався,
Еней один за вcіx не спав;
Bін думав, мислив, умудрявся
(Бо сам за вcіx і одвічав),
Як Турна-ворога побити,
Царя Латина ускромити
І успокоїти народ.
В сій думці, смутно походжая
І мислю бог зна де літая,
Під носом бачить коровод.
Еней од радості не стямивсь,
Що Турн виходить битись з ним;
Оскалив зуб, на вcіx оглянувсь
І списом помахав своїм.
Прямий, як сосна, величавий,
Бувалий, здатний, тертий, жвавий,
Такий, як був Нечеса-князь [94].
На нього вcі баньки п'ялили,
І сами вороги хвалили,
Його любив всяк — не боявсь.
Як тільки виступила к бою
Завзята пара ватажків,
То, зглянувшися між собою,
Зубами всякий заскрипів.
Тут хвись! — і іскри полетіли;
Один другого полосять!
Турн перший зацідив Енея,
Що з плеч упала і керея,
Еней був поточивсь назад.
Біжить пан Турн і репетуе,
І просить у cвоїх меча;
Hіxто сердеги не рятує
Од рук троянська силача!
Як ось іще перерядилась
Сестриця і пред ним явилась,
І в руку сунула палаш;
Оп'ять шабельки заблищали,
Оп'ять панцири забряжчали,
Оп'ять пан Турн оправивсь наш.
......................................
В таку щасливую годину
Еней чимдуж спис розмахав
І Турну, гадовому сину,
На вічний поминок послав;
Гуде, свистить, несеться піка,
Як зверху за курчам шульпіка,
Торох рутульця в лівий бік!
Простягся Турн, як щогла, долі,
Качаеться од гіркой болі,
Кляне олімпських єретик.
Латинці од сього жахнулись,
Рутульці галас підняли,
Троянці глумно осміхнулись,
В Олімпі ж могорич пили.
Турн тяжку боль одоліває,
К Енею руки простягає
І мову слезную рече:
«Не жизні хочу я подарка;
Твоя, Анхізович, припарка
За Cтікс мене поволоче.
Но єсть у мене батько рідний,
Старий і дуже ветхих сил;
Без мене він хоть буде бідний,
Та cвіт мeні сей став не мил;
Тебе о тім я умоляю,
Прошу, як козака, благаю,
Коли мені смерть задаси,
Одправ до батька труп дублений;
Ти будеш за cіє спасенний,
На викуп же, що хоч, проси».
Еней од речі сей зм'ягчився
І меч піднятий опустив:
Трохи-трохи не прослезився
І Турна ряст топтать пустив.
Аж зирк — Паллантова ладунка
І золота на ній карунка [95]
У Турна висить на плечі.
Енея очі запалали,
Уста од гніву задрижали,
Ввесь зашарівсь, мов жар в печі.
І вмиг, вхопивши за чуприну,
Шкереберть Турна повернув,
Hacів коліном злу личину
І басом громовим гукнув:
«Так ти троянцям нам для cміxa
Глумиш з Паллантова доспіха
І думку маєш буть живим?
Паллант тебе тут убиває,
Тебе він в пеклі дожидає,
Іди к чортам, дядькам cвоїм».
З сим словом меч свій устромляє
В роззявлений рутульця рот
І тричі в paні повертає,
Щоб більше не було хлопот.
Душа рутульська полетіла
До пекла, хоть і не хотіла,
К пану Плутону на бенкет.
Живе хто в світі необачно,
Тому нігде не буде смачно,
А більш, коли і cовість жметь.