Крила, Ліна Костенко
А й правда,
крилатим ґрунту не треба.
Землі немає,
То буде небо.
Немає поля,
То буде воля.
Немає пари,
То будуть хмари.
В цьому, напевно,
правда пташина...
А як же людина?
А що ж людина?
Живе на землі.
Сама не літає.
А крила має.
А крила має!
Вони, ті крила,
не з пуху-пір’я,
а з правди,
чесноти
і довір’я.
У кого — з вірності
у коханні.
У кого — з вічного
поривання.
У кого — з щирості
до роботи.
У кого — з щедрості
на турботи.
У кого — з пісні,
або з надії,
або з поезії,
або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має,
А крила має!