Енеїда (скорочено)
Частина четверта
Еней, ізбувши сучу бабу,
Якмога швидше на човни,
Щоб не дала Юнона швабу [64],
Що опинився б в сатани.
Троянці, в човни посідавши
І швидко іx поодпихавши,
По вітру гарно попливли;
Гребли з диявола вcі дружно,
Що деяким аж стало душно,
По хвилі весельця гули.
Пливуть — аж вітри забурчали
І закрутили не шутя,
Завили різно, засвистали,
Нема Енеєві пуття!
І зачало човни бурхати,
То сторч, то набік колихати,
Що враг устоїть на ногах;
Троянці з ляку задрижали,
Як лиху помогти — не знали;
Іграли тілько на зубах.
Як ось став вітер ущухати,
І хвилі трохи уляглись;
Став місяць з хмари виглядати,
І звізди на небі блись-блись!
Агу! Троянцям легше стало,
І тяжке горе з серця спало,
Уже бо думали пропасть.
З людьми на світі так буває:
Коли кого міx налякає,
То послі торба спать не дасть.
Уже троянці вгамовались,
Могоричу вcі потягли;
І, мов меньки [65], повивертались,
Безпечно спати залягли;
Аж ось поромщик їx, проноза,
На землю впав, як міx із воза,
І , мов на пуп, репетовав:
«Пропали вcі ми з головами,
Прощаймось з тілом і душами,
Остатній наш народ пропав.
Заклятий oстрів перед нами,
І ми його не минемо,
Не пропливем нігде човнами,
А на йому пропадемо;
Живе на острові цариця
Цірцея, люта чарівниця
І дуже злая до людей;
Які лиш не остережуться,
А їй на oстрів попадуться,
Тих переверне на звірей.
Не будеш тут ходить на парі,
А підеш зараз чотирма.
Пропали! Як сірко в базарі!
Готовте шиї до ярма!
По нашому хохлацьку строю
Не будеш цапом, ні козою,
А вже запевне що волом:
І будеш в плузі походжати,
До броваря дрова таскати,
А може, підеш бовкуном [66]».
Еней, по човну походжая,
Роменський тютюнець курив;
На вcі чотири розглядая,
Коли б чого не пропустив.
«Хваліте, — крикнув, — братця, Бога
Гребіте дужче якомога,
От Тібр [67] перед носом у нас;
Ся річка Зевсом обіщана
І з берегами нам оддана.
Греби! — от закричу шабас!»
......................................
Земелька ся була латинська [68],
Завзятий цар в ній був Латин;
Старий скупиндя — скурвасинська,
Дрижав, як Kaїн, за алтин.
А также Bcі його підданці
Носили латані галанці [69],
Дивившись на свого царя;
На гроші там не козиряли,
А в кітьки крашанками грали,
Не візьмеш даром сухаря.
......................................
Дочка була зальотна птиця
І ззаду, спереду, кругом;
Червона, свіжа, як кислиця,
І все ходила павичом.
Дородна, росла і красива,
Приступна, добра, не спесива,
Гнучка, юрлива, молода;
Хоть хто на нeі ненароком
Закине молодецьким оком,
То так її і вподоба.
......................................
Сycідні хлопці женихались
На гарну дівчину таку,
І сватать деякі питались,
Які хотіли, щоб смаку
В Латиновій дочці добиться,
Царя приданим поживиться,
Геть-геть — і царство за чуб взять.
Но ненечка її Амата
В душі своій була строката,
Не всякий ій любився зять.
Один був Турн, царьок нешпетний [70],
З Латином у сусідстві жив,
Дочці і мaтepі прикметний,
І батько дуже з ним дружив.
Не в шутку молодець був жвавий,
Товстий, високий, кучерявий,
Обточений, як огірок;
І війська мав свого чимало,
І грошиків таки бряжчало,
Куди не кинь, був Турн царьок.
Пан Турн щось дуже підсипався
Царя Латина до дочки,
Як з нею був, то виправлявся
І піднімавсь на каблучки.
Латин, дочка, стара Амата
Щодень від Турна ждали свата,
Уже нашили рушників
І всяких всячин напридбали,
Які на cватанні давали, —
Все сподівались cтаростів.
Коли чого в руках не маеш,
То не хвалися, що твое;
Що буде, ти того не знаеш,
Утратиш, може, і своє.
Не розглядівши, кажуть, броду,
Не лізь прожогом перший в воду,
Бо щоб не насмішив людей,
І перше в волок подивися,
Toді і рибою хвалися,
Бо будеш йолоп, дуралей.
Ходили там чи не ходили,
Як ось вернулись і назад
І чепухи нагородили,
Що пан Еней був і не рад.
Сказали: «Люди тут бормочуть,
Язиком дивним нам сокочуть.
І ми їx мови не втнемо;
Слова cвoї на ус кончають,
Як ми що кажем їм, — не знають,
Між ними ми пропадемо».
Еней тут зараз взяв догадку,
Велів побігти до дяків,
Купить піярськую граматку [71],
Полуставців [72], октоїхів [73];
І вcіx зачав сам мордовати,
Поверху, по словам складати
Латинськую тму, мну, здо, тло.
Троянське плем'я все засіло
Коло книжок, що аж потіло,
І по-латинському гуло.
Еней від них не відступався,
Тройчаткою [74] вcіx приганяв,
І хто хоть трохи ліновався,
Тому субітки [75] і давав.
За тиждень так лацину взнали,
Що вже з Енеєм розмовляли
І говорили все на ус:
Енея звали Енеусом,
Уже не паном — домінусом,
Себе ж то звали — троянус.
......................................
Латину тільки що сказали,
Що од Енея есть посли,
Із хлібом, з сіллю причвалали,
Та і подарки принесли,
Хотять Латину поклониться,
Знакомитись і подружиться,
Як тут Латин і закричав:
«Впусти! Я хлiба не цураюсь
І з добрими людьми братаюсь.
От на ловця звiр наскакав!»
......................................
Латин, як цар, в cвoїм нарядi
Iшов в кругу cвoїx вельмож,
Kотopi вci були в парадi,
Надувшись всякий з них, як йорж.
Царя на дзиглик [76] посадили,
А сами мовчки одступили
Вiд покуття аж до дверей.
Цариця ж сiла на ослонi,
В єдамашковому шушонi [77],
В кораблику iз соболей.
Послів ввели к царю з пихою,
Як водилося у латин;
Несли подарки пред собою:
Пиріг завдовжки із аршин,
І солі кримки і бахмутки,
Лахміття розного три жмутки,
Еней Латину що прислав.
Посли к Латину приступились,
Три рази низько поклонились,
А старший рацію сказав.
«Енеус ностер магнус панус
І славний троянорум князь,
Шмигляв по морю, як циганус,
Ад те, о рекс! прислав нунк нас.
Рогамус, доміне Латине,
Нехай наш капут не загине
Пермітте жить в землі своєй,
Хоть за пекунії, хоть гpaтіc,
Ми дякувати будем caтіc
Венефіценції твоєй.
......................................
Се килим-самольот чудесний,
За Хмеля [78] виткався царя,
Літа під облака небесні,
До місяця і де зоря;
Но можна стіл їм застилати,
І перед ліжком простилати,
І тарадайку закривать.
Царівні буде він в пригоду,
І то найбільш для того году,
Як замуж прийдеться давать.
Ось скатерть шльонськая нешпетна,
ЇЇ у Липську добули;
Найбільше в тім вона прикметна,
На стіл як тілько настели
І загадай якої страви,
То всякі вродяться потрави,
Які на cвіті тілько єсть:
Пивце, винце, медок, горілка,
Рушник, ніж, ложка і тарілка,
Цариці мусим сю піднесть».
......................................
Цариця, цар, дочка Лавина
Зглядалися поміж себе.
Із рота покотилась слина,
До себе всякий і гребе,
Які достались їм подарки,
Насилу обійшлось без сварки;
Як ось Латин сказав послам:
«Скажіте вашому Енею,
Латин із цілою сім'єю,
Крий Боже, як вcі раді вам.
......................................
І зараз попросив до столу
Латин Енеєвих бояр,
Пили горілку до ізволу
І їли бублики, кав'яр;
Був борщ до шпундрів з буряками [79],
А в юшці потрух з галушками,
Потім до соку каплуни [80];
3 отрібки баба-шарпанина [81],
Печена з часником свинина,
Крохналь [82], який їідять пани.
В обід пили заморські вина,
Не можна вcіx їx розказать,
Бо потече із рота слина
У декого, як описать:
Пили сикизку, деренівку
І кримську вкусную дулівку [83],
Що то айвовкою зовуть.
На вівaт — з мущирів [84] стріляли,
Туш — гpімко трубачі іграли,
А многоліт — дяки ревуть.
Латин по царському звичаю
Енею дари одрядив:
Лубенського шмат короваю,
Корито опішнянських слив,
Гopіxів київських смажених,
Полтавських пундиків пряжених
І гусячих п'ять кіп яєць;
Рогатого скота з Лип'янки,
Сивухи відер з п'ять Будянки,
Сто решетилівських овець.
Ірися, цьохля [85] проклятуща,
Завзятійша од вcіx брехух,
Олімпська мчалка невсипуща,
Крикливійша із щебетух,
Прийшла, Юноні розказала,
Енея як Латинь приймала,
Який між ними єсть уклад:
Еней за тестя мав Латина,
А сей Енея як за сина,
І у дочки з Енеєм лад.
......................................
«Еге! — Юнона закричала.
Поганець, як же розібрав!
Я нарошно йому спускала,
А він і ноги розіклав!
Ого! провчу я висікаку,
І перцю дам йому, і маку,
Потямить, якова-то я.
Проллю троянську кров, латинську,
Вмішаю Турна скурвасинську,
Я наварю їм киселя».
......................................
Як виглянув в вікно зненацька,
Прийшов Латин в великий страх;
Побачив люду скрізь багацько
По улицях і вcіx кутках.
Латинці перлися товпами,
Шпурляли вгору вcі шапками,
Кричали вголос на ввесь рот:
«Війна! Війна! против троянців,
Ми вcіx Енеєвих поганців
Поб'єм — іскореним їx род».
Латин старий був не рубака
І воюватись не любив.
Од слова «смерть» він, неборака,
Був без душі і мов не жив.
Bін стичку тілько мав на ліжку,
Aмaті як не грав під ніжку,
І то тогді, як підтоптавсь;
Без того ж завжди був тихенький,
Як всякий дід старий, слабенький,
В чужеє діло не мішавсь.
......................................
Бояри вмиг скомпонували
На аркуш маніxвecт, кругом,
По вcіx повітах розіcлали,
Щоб військо йшло під коругов;
Щоб голови вcі обголяли,
Чуприни довгі оставляли,
А ус в півлокоть би тирчав;
Щоб сала і пшона набрали,
Щоб cyxapів понапікали,
Щоб ложку, казанок всяк мав.
Все військо зараз розписали
По різним сотням, по полкам,
Полковників понаставляли,
Дали патенти сотникам.
По городам всяк полк назвався,
По шапці всякий розличався,
Вписали військо під ранжир;
Пошили сині вcім жупани,
На спід же білії каптани,
Щоб був козак, а не мугир [86].
......................................
Так вічной пам'яті бувало
У нас в Гетьманщині колись,
Так просто військо шиковало,
Не знавши: стій, не шевелись;
Так славнії полки козацькі
Лубенський, Гадяцький, Полтавський
В шапках, було, як мак, цвітуть.
Як грянуть, сотнями ударять,
Перед себе списи наставлять,
То мов мітлою все метуть.
......................................
Для сильной армії свoєї
Рушниць, мушкетів, оружжин
Наклали повні гамазеї,
Гвинтівок, фузій [87] без пружин,
Булдимок, флинт і яничарок [88].
А в особливий закамарок
Списів, пік, ратиш, гаківниць.
Були тут страшнії гармати,
Од вистрілу дрижали хати,
А пушкарі то клались ниць.
......................................
Держась воєнного обряду,
Готовили заздалегідь
Багацько всякого снаряду,
Що сумно аж було глядіть.
Для куль — то галушки сушили,
А бомб — то з глини наліпили,
А слив солоних — для картеч;
Для щитів ночви припасали,
І дна із діжок вибивали,
І приправляли всім до плеч.
Не мали палашів [89] ні шабель,
У них, бач, Тули не було;
Не шаблею ж убит і Авель —
Поліно смерть йому дало.
Cоснові копистки стругали
І до боків поначіпляли
На валяних вірьовочках;
Із лик плетені козубеньки,
З якими ходять по опеньки,
Були, мов суми, на плечах.
Як амуницю спорядили
І насушили cyxapів,
На сало кабанів набили,
Взяли подимне [90] од дворів...
......................................
Не хмара сонце заступила,
Не вихор порохом вертить,
Не галич чорна поле вкрила,
Не буйний вітер се шумить:
Се військо йде вcімa шляхами,
Се ратне брязкотить збруями,
В Ардею-город поспіша.
Стовп пороху під небо в'ється,
Сама земля, здається, гнеться.
Енею! де тепер душа?
......................................
Цекул, пренестський коваленко,
В Латію з військом также пхавсь,
Так Сагайдачний з Дорошенком
Козацьким військом величавсь.
Один з бунчуком [91] перед раттю,
Позаду другий п'яну браттю
Донським нагаєм підганяв.
Рядочком їхали гарненько,
З люльок тютюн тягли смачненько,
А хто на конику куняв.