Приходять предки, Андрій Малишко
Приходять предки, добрі i нехитрі,
У бородах, простелених на вітрі,
Не руки - а погнуті чорні віти,
Не очі - а прозористі орбіти.
I кайдани подзвонюють з плугами,
Зерно, i кров, i ночі із снігами.
- Чи ти не став розщепленим, як атом.
Недовірком, схизматом чи прелатом,
Ярижкою нікчемним, псом на влові?
Дитино наша, ягодо з любові..
Дарують ласку, повну болю й змоги,
Щоб у очах уздріть нові прологи.