Енеїда (скорочено)
Частина перша
Еней був парубок моторний [1]
І хлопець хоть куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од вcіx бурлак.
Но греки, як спаливши Трою [2]
Зробили з нeї скирту гною,
Він, взявши торбу, тягу дав;
Забравши деяких троянців,
Осмалених, як гиря, ланців [3]
П'ятами з Tpoї накивав.
Він, швидко поробивши човни,
На сине море поспускав,
Троянців насаджавши повні,
І куди очі почухрав.
Но зла Юнона [4], суча дочка,
Розкудкудакалась, як квочка, —
Енея не любила — страх;
Давно уже вона хотіла,
Його щоб душка полетіла
К чортам і щоб і дух не пах.
Еней був тяжко не по серцю
Юноні, — все її гнівив:
Здававсь гірчіший їй від перцю,
Ні в чім Юнони не просив;
Но гірш за те їй не любився,
Що, бачиш, в Tpoї народився
І мамою Венеру [5] звав;
І що його покійний дядько,
Паріс,[6] Пріамове дитятко,
Путивочку [7] Beнepі дав.
Побачила Юнона з неба,
Що пан Еней на паромах;
А те шепнула сука Геба [8]
Юнону взяв великий жах!
Впрягла в гринджолята павичку,
Сховала під кибалку [9] мичку,
Щоб не світилася коса;
Взяла спідницю, і шнурівку, [10]
І хліба з сіллю на тарілку,
К Еолу [11] мчалась, як оса.
«Здоров, Еоле, пане-свату!
Ой, як ся маєш, як живеш?
Сказала, як ввійшла у хату,
Юнона. — Чи гостей ти ждеш? ..»
Поставила тарілку з хлібом
Перед старим Еолом—дідом,
Сама же сіла на ослін.
«Будь ласкав, сватоньку-старику!
Ізбий Енея з пантелику,
Тепер пливе на морі він.
Ти знаєш, він який суціга, [12]
Паливода і горлоріз;
По світу як іще побіга,
Чиїхсь багацько виллє сліз.
Пошли на його лихо злеє,
Щоб люди всі, що при Eнeї,
Послизли, і щоб він і сам...
За сеє ж дівку чорнобриву,
Смачную, гарну, вродливу
Тобі я, далебі, що дам».
......................................
«Та вже для тебе обідаюсь
Eнeєві я ляпас дать;
Я хутко, миттю постараюсь
В трістя його к чортам загнать.
Прощай же! Швидше убирайся,
Обіцянки не забувайся,
Бо після, чуєш, нічичирк!
Як збрешеш, то хоча надсядься,
На ласку послі не понадься,
Тоді від мене возьмеш чвирк».
Еол, оставшись на господі,
Зібрав всіх вітрів до двора,
Велів поганій буть погоді...
Якраз на морі і гора!
Все море зараз спузирило,
Водою мов в ключі забило,
Еней тут крикнув, як на пуп;
Заплакався і заридався,
Пошарпався, увесь подрався,
На тім'ї начесав аж струп.
Прокляті вітри роздулися,
А море з лиха аж реве;
Слізьми троянці облилися,
Енея за живіт бере;
Всі човники їх розчухрало,
Багацько війська тут пропало;
Тогді набрались всі сто лих!
Еней кричить, що «я Нептуну [13]
Півкопи грошей в руку суну,
Аби на морі штурм утих».
Нептун іздавна був драпічка, [14]
Почув Eнeїв голосок;
Шатнувся зараз із запічка,
Півкопи для його кусок!..
І миттю осідлавши рака,
Схвативсь на його, мов бурлака,
І вирнув з моря, як карась.
Загомонів на вітрів грізно:
«Чого ви гудете так різно?
До моря, знаєте, вам зась!»
От тут-то вітри схаменулись
І ну всі драла до нори;
До ляса мов ляхи шатнулись, [15]
Або од їжака тхори.
Нептун же зараз взяв мітелку
І вимів море, як світелку,
То сонце глянуло на світ.
Еней тогді як народився,
Разів із п'ять перехрестився,
Звелів готовити обід.
Поклали шальовки соснові,
Кругом наставили мисок;
І страву всякую, без мови,
В голодний пхали все куток.
Тут з салом галушки лигали,
Лемішку і куліш глитали
І брагу кухликом тягли;
Та і горілочку хлистали,
Насилу із-за столу встали
І спати послі всі лягли.
........................................
Зевес тогді кружав сивуху
І оселедцем заїдав;
Він, сьому випивши восьмуху,
Послідки з кварти виливав.
Прийшла Венера, іскривившись,
Заплакавшись і завіскрившись,
І стала хлипать перед ним:
«Чим пред тобою, милий тату,
Син заслужив таку мій плату?
Ійон, мов в свинки, грають їм.
..................................................
Юпітер, все допивши з кубка,
Погладив свій рукою чуб:
«Ох, доцю, ти моя голубка!
Я в правді твердий так, як дуб.
Еней збудує сильне царство
І заведе своє там панство:
Не малий буде він панок.
На панщину весь світ погонить,
Багацько хлопців там наплодить
І всім їм буде ватажок.
Зaїде до Дідони [16] в гості
І буде там бенкетовать;
Полюбиться її в ін мосці
І буде бісики пускать.
Іди, небого, не журися,
Попонеділкуй, помолися,
Все буде так, як я сказав».
Венера низько поклонилась
І з панотцем своїм простилась,
А він її поцілував.
Еней прочумався, проспався
І голодранців позбирав,
Зо всім зібрався і уклався,
І , скільки-видно, почухрав.
Плив-плив, плив-плив, що аж обридло,
І море так йому огидло,
Що бісом на його дививсь:
«Коли б, — каже, — умер я в Tpoї,
У же б не пив сеї гіркої
І марно так не волочивсь».
Потім, до берега приставши
З троянством голим всім cвоїм,
На землю з човнів повстававши,
Спитавсь, чи є що їcти їм.
І зараз чогось попоїли,
Щоб на путі не ослабіли;
Пішли, куди хто запопав.
Еней по берегу попхався
І сам не знав, куди слонявся,
Аж гульк — і в город причвалав.
В тім городі жила Дідона,
А город звався Карфаген,
Розумна пані і моторна,
Для неї трохи сих імен:
Трудяща, дуже працьовита,
Весела, гарна, сановита,
Бідняжка — що була вдова;
По городу тогді гуляла,
Коли троянців повстрічала,
Такі сказала їм слова:
«Відкіль такі се гольтіпаки [17]
Чи рибу з Дону везете?
Чи, може, виходці-бурлаки?
Куди, прочани, ви йдете?
Який вас враг сюди направив?
І хто до города причалив?
Яка ж ватага розбишак!»
Троянці всі замурмотали,
Дідоні низько в ноги впали
А вставши, їй мовляли так:
«Ми всі, як бач, народ хрещений,
Волочимся без талану,
Ми в Tpoї, знаєш, порождені,
Еней пустив на нас ману [18]
Дали нам греки прочухана
І самого Енея-пана
В три вирви вирвали відтіль;
Звелів покинути нам Трою,
Підмовив плавати з собою
Тепер ти знаєш, ми відкіль.
Помилуй, пані благородна!
Не дай загинуть головам,
Будь милостива, будь незлобна,
Еней спасибі скаже сам.
Чи бачиш, як ми обідрались!
Убрання, постоли порвались,
Охляли, ніби в дощ щеня!
Кожухи, свити погубили
І з голоду в кулак трубили,
Така нам лучилась пеня.
Дідона rірко заридала
І з білого свого лиця
Платочком сльози обтирала:
«Коли б, — сказала, — молодця
Енея вашого злапала,
Уже б тогді весела стала,
Тогді Великдень був би нам!»
Тут плюсь — Еней, як будто з неба:
«Ось, ось де я, коли вам треба!
Дідоні поклонюся сам»
Потім, з Дідоною обнявшись,
Поцілувались гарно всмак;
За рученьки біленькі взявшись,
Балакали то сяк, то так.
Пішли к Дідоні до господи
Через великі переходи,
Ввійшли в світлицю та й на піл.
Пили на радощах сивуху
І їли сім'яну макуху,
Покіль кликнули їx за стіл.
Тут їли рознії потрави, [19]
І все з полив'яних мисок,
І caмі гарнії приправи
З нових кленових тарілок:
Свинячу голову до xpіну
І локшину на переміну,
Потім з підливою індик;
На закуску куліш і кашу,
Лемішку, зубці, путрю, квашу [20]
І з маком медовий шулик.
І кубками пили слив'янку,
Мед, пиво, брагу, сирівець,
Горілку просту і калганку,
Куривсь для духу яловець.
Бандура горлиці бриньчала,
Сопілка зуба затинала,
А дудка грала по балках [21]
Санжарівки на скрипці грали,
Кругом дівчата танцьовали
В дробушках, в чоботах, в свитках.
Сестру Дідона мала Ганну,
Насправжки дівку хоть куди,
Проворну, чепурну і гарну;
Приходила і ся сюди
В червоній юпочці баєвій,
В запасці гарній фаналевій [22]
В стьонжках, в намисті і в ковтках [23]
Тут танцьовала викрутасом
І пред Енеєм вихилясом
Під дудку била третяка.
Еней і сам так розходився,
Як на apкані жеребець,
Що трохи не увередився,
Пішовши з Гандзею в танець.
В обох підківки забряжчали,
Жижки од танців задрижали,
Вистрибовавши гоцака.
Еней, матню в кулак прибравши
І не до солі примовлявши,
Садив крутенько гайдука. [24]
Еней на піч забрався спати,
Зарився в просо, там і ліг;
А хто cxoтів, побрів до хати,
А хто в хлівець, а хто під стіл.
А деякі так так хлиснули,
Що де упали — там заснули,
Сопли, харчали і хропли;
А добрі молодці кружали,
Поки аж півні заспівали,
Що здужали, то все тягли.
Дідoнa рано ісхопилась,
Пила з похмілля сирівець;
А послі гарно нарядилась,
Якби в оренду [25] на танець.
Взяла кораблик бархатовий [26],
Спідницю і корсет шовковий
І начепила ланцюжок;
Червоні чоботи обула,
Та і запаски не забула,
А в руки з вибійки платок.
......................................
Дідона вигадала грище [27],
Еней щоб веселіший був,
І щоб вертівся з нею ближче,
І лиха щоб свого забув:
Собі очиці зав'язала
І у панаса грати стала,
Енея б тілько уловить;
Еней же зараз догадався,
Коло Дідони терся, м'явся,
ЇЇ щоб тільки вдовольнить.
Тут всяку всячину іграли,
Хто як і в віщо захотів;
Тут інші журавля скакали,
А хто од дудочки потів,
І в хрещика, і в горюдуба,
Не раз доходило до чуба,
Як загулялися в джгута;
В хлюстка, в пари, в візка іграли
І дамки по столу совали;
Чорт мав порожнього кута.
Щодень було у них похмілля,
Пилась горілка, як вода;
Щодень бенкети, мов весілля,
Bcі п'яні, хоть посунсь куда.
Енеєві так, як болячці
Або лихій осінній трясці,
Годила пані всякий день.
Були троянці п'яні, ситі,
Кругом обуті і обшиті,
Хоть голі прибрели, як пень.
Троянці добре там курили,
Дали приманку всім жінкам,
По вечорницях вcі ходили,
Просвітку не було дівкам.
Та й сам Еней, сподар, і паню
Підмовив паритися в баню...
Уже ж було не без гpіxa!
Бо страх вона його любила,
Аж розум весь свій погубила,
А бачся, не була плоха
От так Еней жив у Дідони,
Забув і в Рим щоб мандровать.
Тут не боявся і Юнони,
Пустився все бенкетовать;
Дідону мав він мов за жінку,
Убивши добру в неї гpінку [28],
Мутив, як на селі москаль!
Бо — xpін його не взяв — моторний,
Ласкавий, гарний, і проворний,
І гострий, як на бритві сталь.
Еней з Дідоною возились,
Як з оселедцем сірий кіт;
Ганяли, бігали, казились,
Аж лився деколи і піт.
Дідона ж мала раз роботу,
Як з ним побігла на охоту,
Та rpім загнав їх в темний льох...
Лихий їх зна, що там робили,
Було не видно з-за могили,
В льоху ж сиділи тілько вдвох.
Не так-то робиться все хутко,
Як швидко оком ізморгнеш;
Або як казку кажеш прудко,
Пером в папері як писнеш.
Еней в гостях прожив немало,
Що з голови його пропало,
Куди його Зевес послав.
Bін годів зо два там просидів,
А мабуть би, і більш пронидів,
Якби його враг не спіткав.
Колись Юпітер ненароком
З Олімпа [29] глянув і на нас
І кинув в Карфагену оком—
Аж там троянський мартопляс...
Розсердився і розкричався,
Аж цілий cвіт поколихався;
Енея лаяв на ввесь рот:
«Чи так-то, raдів син, він слуха?
Убрався в патоку, мов муха,
Засів, буцім в болоті чорт».
Прибіг Меркурій [30] засапавшись,
В три ряди піт з його котив;
Ввесь ремінцями обв'язавшись,
На голову бриль наложив;
На грудях з бляхою ладунка [31],
А ззаду з сухарями сумка,
В руках нагайський малахай.
В такім наряді влізши в хату,
Сказав: «Готов уже я, тату,
Куди ти хочеш, посилай».
«Біжи лиш швидше в Карфагену,
Зевес гінцеві так сказав,
І пару розлучи скажену,
Еней Дідону б забував.
Нехай лиш відтіль уплітає
І Рима строїти чухрає,
А то заліг, мов в грубі пес.
Коли ж він буде йще гуляти,
То дам йому себе я знати,
От так сказав, скажи, Зевес».
Меркурій низько поклонився,
Перед Зевесом бриль ізняв,
Через поріг перевалився,
До стайні швидше тягу дав.
Покинувши із рук нагайку,
Запряг він миттю чортопхайку,
Черкнув із неба, аж курить!
І все кобилок поганяє,
Що оглобелька аж брикає,
Помчала, аж візок скрипить!
Еней тоді купався в бразі
І на полу укрившись ліг;
Йому не снилось о приказі,
Як ось Меркурій в хату вбіг.
Смикнув із полу, мов псяюху.
«А що ти робиш, п'єш сивуху? —
Зо всього горла закричав.
Ану лиш, швидше убирайся,
3 Дідоною не женихайся,
3евес поход тобі сказав».
......................................
Еней піджав xвіст, мов собака,
Мов Kaїн [32], затрусивсь увесь;
Із носа потекла кабака:
Уже він знав, який 3евес.
Шатнувся миттю сам із хати
Cвоїх троянців позбирати;
3ібравши, дав такий приказ:
«Як можна швидше укладайтесь,
Зо всіма клунками збирайтесь,
До моря швендяйте якраз!»
......................................
А сам, вернувшися в будинки,
Свое лахміття позбирав;
Мізерії наклав дві скриньки,
На човен зараз одіслав
І дожидався тілько ночі,
Що як Дідона зімкне очі,
Щоб не прощавшись тягу дать.
Хоть він за нею і журився
І світом цілий день нудився;
Та ба! бач, треба покидать.
......................................
Дідона зараз одгадала,
Чому сумує пан Еней,
І все на ус собі мотала,
Щоб умудритися і їй;
3-за печі часто виглядала,
Прикинувшись, буцім куняла
І мов вона хотіла спать.
Еней же думав, що вже спала,
І тілько що xотів дать драла,
Аж ось Дідона за чуб хвать.
«Поганий, мерзький, скверний, бридкий,
Нікчемний, ланець, католик!
Гульвіса, пакосний, престидкий,
Негідний, злодій, єретик!
3а кучму сю твою велику
Як дам ляща тобі я в пику,
То тут тебе лизне і чорт!
І очі видеру із лоба
Тобі, диявольська худоба.
Трясешся, мов зимою хорт!»
......................................
Еней від неї одступався,
Поки зайшов через поріг,
А далі аж не оглядався,
3 двора в собачу ристь побіг.
Прибіг к троянцям, засапався,
Обмок в поту, якби купався,
Мов з торгу в школу курохват;
Потім, в човен хутенько сівши
І їхати cвоїм велівши,
Не оглядався сам назад.
Дідона тяжко зажурилась,
Ввесь день не їла, не пила;
Все тосковала, все нудилась,
Кричала, плакала, ревла.
То бігала, якби шалена,
Стояла довго тороплена,
Кусала ногті на руках;
А далі сіла на порозі,
Аж занудило їй, небозі,
І не встояла на ногах.
......................................
Довгенько так посумовавши,
Пішла в будинки на постіль;
Подумавши там, погадавши,
Проворно скочила на піл.
І, взявши з запічка кресало
І клоччя в пазуху чимало,
Тихенько вийшла на город.
Ночною се було добою
І самой тихою порою,
Як спав хрещений ввесь народ.
......................................
Кругом костер той запаливши,
Зо всей одежі роздяглась,
В огонь лахміття все зложивши,
Сама в oгні тім простяглась.
Вкруг неї полум'я палало,
Покійниці не видно стало,
Пішов од неї дим і чад!
Енея так вона любила,
Що аж сама себе спалила,
Послала душу к чорту в ад.