Авторство пісні «Засвіт встали козаченьки» приписують легендарній піснярці з Полтави Марусі Чурай. Донька козацького полковника тяжко переживаючи загибель батька, почала складати пісні, в яких виявився незвичайний поетичний дар. З її піснями козаки ходили в похід, набиралися сили духу й відваги. У пісні «Засвіт встали козаченьки» говориться про те, що козак, вірний своєму обов’язку, вирушає в дорогу — захищати рідну землю. Він змушений покинути матір, кохану дівчину. І просить свою неньку, коли з ним щось трапиться, прийняти його дівчину Марусю як за свою дитину. Пісня по будована у формі діалогу. Є традиційні для народної пісні звертання, зменшувально-пестливі слова, постійні епітети.

Життя Марусі Чурай оповите імлою давнини, але достеменно відомо, що народилася вона 1625 року в родині урядника Полтавського добровільного козачого полку Гордія Чурая, людини хороброї, чесної, палкого патріота, котрий брав участь у походах проти польської шляхти. Він був страчений у Варшаві цісля того, як потрапив у полон до польського коронного гетьмана Потоцького.

Легенда наділила Чураївну неабиякою вродою, поетичним і музичним хистом, чарівним голосом і романтичною любов’ю: її обранець, козак Григорій Бобренко, піддавшись материним умовлянням, кидає Марусю і одружується з багачкою Галею Вишняківною. У розпачі дівчина хоче втопитись, але її рятує Іван Іскра, що палко кохає дівчину. Якось восени Маруся пішла на вечорниці і там побачила Гриця з молодою дружиною. Ревнощі, ображене жіноче самолюбство, нещасне кохання – усе разом завирувало в її душі. Чураївна знову хоче накласти на себе руки, але отруту, яку дівчина приготувала собі, випив Гриць. Коли померлого Гриця принесли до церкви, Маруся кинулась до труни і, обливаючись слізьми, розповіла про свій злочин. Її засуджують до страти, та Іскра встигає привезти від гетьмана помилування. Відомі дві версії народних переказів про останній період життя Марусі Чурай:

«Місто» — інтелектуальний роман Валер’яна Підмогильного 1927 року.

Підмогильний створив модерний роман, в якому, на відміну від традиційної селянської і соціальної тематики, акцент переноситься на урбаністичну проблематику, порушуються філософські питання буття, аналізується психіка героїв, а конфлікт розгортається між людьми з різними світоглядами. «Місто» — перший урбаністичний роман в українській літературі, з новими героями, проблематикою та манерою оповіді.

У байці «Щука» йдеться про суд, який почався над Щукою через її погану поведінку у ставу. Суд правлять справжні нікчеми:

Якіїсь два Осли,

Одна нікчемна Шкапа

Та два стареньких Цапа.

Люди з прогресивними думками завжди переслідувалися урядом. Тому вони шукали спосіб висловлювати власні думки. Одним з таких способів є Езопова мова байки, завдяки якій можна висловити те, чого одверто ніяк не скажеш.

Євгена Гребінку та Леоніда Глібова по праву називають найвидатнішими українськими байкарями. Захоплює їхня майстерність творення алегоричних образів задля уникнення цензури чи будь-яких інших заборон, переслідувань. Так, у байці «Пан та Собака» П. Гулак-Артемовський в образі Рябка змалював працьовитого, наївного і безправного трудівника. Образ такого ж безправного і безневинного підсудного селянина виникає і в байці Є. Гребінки «Ведмежий суд». Л. Глібов у своєму творі «Цуцик» зобразив продажного прислужника і підлабузника, для якого автор знайшов надзвичайно влучний образ зманіженого Цуцика Реалістичній точності цього образу в байці сприяє контрастне зображення чесного і працьовитого Бровка.

У творах відомого байкаря Л. Глібова викривається соціальна несправедливість, прислужництво, зазнайство. У байці «Мірошник» панщина довела селянську бідноту до крайніх злиднів. «Ведмідь-пасічник» — це засудження порядків: несправедливість виборів, казнокрадство панів, шахрайські махінації панських прислужників.

Л. Глібов все життя глибоко симпатизував пригнобленим. У своїх байках багато уваги він приділяє викриттю соціальної несправедливості тогочасного суспільства.

Панських прислужників Л. Глібов висміяв у байці «Цуцик». Ця байка написана у формі діалогу між ледачим Цуциком і трудівником Бровком. Пес Бровко стереже двір «і день, і ніч», але життя його не солодке:

У байці Л. Глібова «Лисиця-жалібниця» дуже яскраво показано, якими підступними і лицемірними можуть бути люди. Адже відомо, що через образи певних тварин байки висвітлюють вади людей. Спочатку йде опис життя Лисиці, яка живе в тихому гаю, де її ніхто не чіпає. Всім вона хоче здаватися доброю і справедливою:

От де по правді можна жить

І доленьку хвалить,

В добрі кохаться, всіх любити,

Ніколи зла і кривди не чинити!

Люди з прогресивними думками завжди переслідувалися урядом. Тому вони шукали спосіб висловлювати власні думки. Одним з таких способів є Езопова мова байки, завдяки якій можна висловити те, чого одверто ніяк не скажеш.

Євгена Гребінку та Леоніда Глібова по праву називають найвидатнішими українськими байкарями. Захоплює їхня майстерність творення алегоричних образів задля уникнення цензури чи будь-яких інших заборон, переслідувань. Так, у байці «Пан та Собака» П. Гулак-Артемовський в образі Рябка змалював працьовитого, наївного і безправного трудівника. Образ такого ж безправного і безневинного підсудного селянина виникає і в байці Є. Гребінки «Ведмежий суд». Л. Глібов у своєму творі «Цуцик» зобразив продажного прислужника і підлабузника, для якого автор знайшов надзвичайно влучний образ зманіженого Цуцика Реалістичній точності цього образу в байці сприяє контрастне зображення чесного і працьовитого Бровка.