На перший погляд, оповідання Володимира Дрозда "Білий кінь Шептало" сприймається як певна казка про скривдженого гордого коня, який смиренно вибачає цю кривду людям і з "винуватою довірливістю" повертається до них після стихійної втечі.

Може, кінь вже й заспокоївся, але моє серце, розтривожене душевними злетами і падіннями Шептала, не зможе заспокоїтися ще довго. Ні, це зовсім не казка з мирним закінченням. Це - оповідь-символ, де за алегорією криється спотворене обличчя цілого прошарку моїх співвітчизників. Під тиском суспільних обставин вони виробили захисну ідею життя: "Супроти вітру довго не пробіжиш і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись в душі вільнім, аніж бути скореним насправжки".

Кожен із нас відповість на це питання по-різному та неоднозначно. Світ, у якому ми живемо, — це світ різноманітних співвідношень і зв’язків. І те, що ми опинилися сьогодні віч-на-віч з такими бідами, як духовне зубожіння народу, занепад культурної спадщини, руйнування природи, є наслідком розриву людини зі своїм духовним світом, «Коли ми до природи не будемо милосердні, то вона нас з’їсть», — пророчі слова, бо люди живуть у нерозривному зв’язку з нею, і гублячи її, гублять і себе. З появою ядерної зброї на нашій планеті поступово втрачається надія на мирне та спокійне життя. Не врятують ні дорогі комфортабельні бомбосховища, ні супернадійні засоби захисту. Чорнобиль — невеличке українське містечко, що потопає в зелені, у вишнях та яблунях. Здавалося, що тут гармонійно злилися краса поліської природи й сховані в бетон чотири блоки АЕС. Але наша пам’ять і пам’ять багатьох наступних поколін. Мов і знов повергатиметься до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому. Вирвавшись з-під влади недбайливих господарів, вона спричинила людські жертви, біль і спустошення.

Твір на прикладі вірша П. Глазового «Заморські гості» Скільки вже було сказано про українських гумор, скільки написано гумористичних поезій, оповідань, байок, комедій! Але минають роки, навіть тисячоліття змінилися, а гумор не зникає з повсякденного життя українців та з літератури! Гумор допомагає нам критично сприймати дійсність, виходити зі складних життєвих ситуацій, легше та оптимістичніше сприймати життя, а головне – самих себе. Гумористичні твори доводять нам, що навіть серйозні проблеми можна сприймати з гумором, і від того шанси на розв’язання цих проблем зовсім не зменшуються, а навіть навпаки! Мені дуже сподобався вірш П. Глазового «Заморські гості». Якщо спробувати сформулювати проблеми, окреслені у цій поезії, вийдуть аж надто серйозні речі: проблема української діаспори у Канаді, проблема непоінформованості діаспори про становище в Україні, проблема рівня мовної культури у державі… Навіть моторошно стає: тут слід дисертацію писати ЧИ яку наукову працю…

Твір за віршем В. Самійленка «Патріоти». Хто вони, патріоти? Які якості їм притаманні? Чим вони керуються у своєму житті? Що мають робити для зміцнення держави, в якій живуть? Патріот і громадянин поняття тотожні чи ні? Чи кожна людина патріот? У чому особливість сучасного патріотизму? Ціла низка запитань… І щоб відповісти на них, треба, мабуть, зрозуміти зміст понять патріотизм, громадянин, громадянська позиція. Не знаю, кому належать слова, але вони запали в душу: «Громадянська позиція формує патріотичні почуття й переконання. Вони будуть чистими й невичерпними лише за тієї умови, коли в сім’ї і в школі панує культ Матері й Батька, Дідуся і Бабусі; атмосфера поваги, уваги, чуйності». Прекрасні слова! їх істинність не потребує доказів. Звідси – патріоти – це ті люди, яким притаманна любов до Батьківщини, землі, що дає хліб і зберігає прах предків; які бережуть свою Вітчизну, виконують свій громадянський обов’язок; які поважають національну культуру, рідну мову; для яких честь, гідність держави – основні цінності; які почувають себе володарями землі…

«Козак» у перекладі з тюркської означає «вільний чоловік», «неустрашимий вояк». Козаки безстрашно охороняли наші землі від турків і татар, боронили Україну від ворожих переслідувань, хотіли, щоб народ наш мав свою державу і свободу. Були часи, коли польська шляхта панувала в Україні, впроваджувала порядки, які були тоді у Польщі та Європі. Важко було усім жителям українським, бо найбільші права і привілеї мала польська шляхта: вона мала багато земель, окремий суд, сплачувала малі податки. Польське духовенство також мало усякі права і привілеї. Найгірше жилося селянам, або «хлопам», як їх тоді називали. Вони не мали жодних прав, не мали свободи, мусили працювати на панщині, та ще й були биті за будь-яку провину. Але як же народ оборонявся? Прості люди втікали до Запорозької Січі.

Твір за твором С. Васильченка «Свекор». Споконвіку у житті українців найбільше цінувалися повага до оточуючих, чесність, порядність, розум, життєрадісність. Саме такі риси роблять людей по-справжньому гідними любові та поваги, такі риси притаманні героям С. Васильченка. Одна з найбільших цінностей в людському житті – родина. Саме стосунки у родині, любов та поради батьків формують вдачу та погляди, зумовлюють вчинки та поведінку. У оповіданні «Свекор» зображено українську родину. Головний герой оповідання – хлопчик Василько. Він розмовляє як дорослий, коментує найменший непорядок у хазяйстві, словом, бурчить, немов «свекор» – так прозвали його рідні. Але, на мою думку, Василько – дуже щирий та розумний, а такі його вчинки зовсім не погані, це просто особливість його вдачі. Мені дуже сподобалось те, як рідні вирішили провчити Василька.

Драматургічна спадщина І. К. Карпенка-Карого - це самобутнє й цікаве явище в історії вітчизняної театральної культури. Невмирущу славу принесли митцеві його сатиричні комедії: "Сто тисяч", "Хазяїн", "Суєта". Сюди ж належить і комедія "Мартин Боруля", яка піднімає важливі морально-етичні проблеми і цим самим стає в ряд безсмертних творів.

Завдання літературної критики — визначити художню цінність твору, його значення для читачів. Скільки було випадків, коли вчені не приймали видатне творіння або, навпаки, схвалювали якусь низькопробну "одноденку". Мені здається, що найсправедливішим і найточнішим критиком є час, який перевіряє художні твори на справжність, розставляє їх на місця: щось відправляє у забуття, а іншим дає путівку у безсмертя. Ось до цих останніх, безумовно, належить комедія І. Карпенка-Карого "Хазяїн".

У п'єсі Івана Карпенка-Карого "Сто тисяч" простежується характерна для заможного селянина риса характеру — чим більше людина жадає набуття багатства, тим більше вона вчиняє заради грошей злочинів.

Отаким селянином у п'єсі "Гроші" (саме таку назву мала спочатку п'єса) був Герасим Калитка. Він скуповує землю в збіднілих селян, поміщиків, які не змогли протистояти йому та іншим поміщикам. Отож, усе його життя, думки спрямовані на придбання землі: Сказати, шо він був скупий — так ні. Якщо нажив так хазяйство, то знав, кому продати й у кого купити. Проте хижацько-підприємницька натура його далася взнаки.