Олесь (Олександр) Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 року в селі Суха, тепер Кобеляцького району Полтавської області. Після закінчення школи вступив до Харківського технікуму журналістики. З 1937 року О. Гончар почав друкуватися в українській пресі. 1938 року він вступив на філологічний факультет Харківського університету.

У перші дні війни пішов добровольцем на фронт у складі студентського батальйону. Брав участь у багатьох боях. Був двічі поранений. Улітку 1942 року в районі Бєлгорода, будучи контуженим, потрапив у полон - Харківський, потім Полтавський табір військовополонених. Звідти з партією військовополонених був незабаром направлений німцями на сільгоспроботи до радгоспу «Передовик» Кишеньківського району Полтавської області. Тут, працюючи на збиранні хліба, цегельному заводі, тваринницькій фермі, брав активну участь у діяльності підпільної антифашистської організації, створеної при радгоспі з робітників та військовополонених. У вересні 1943 року з приходом Червоної Армії знову пішов на фронт. На фронті писав вірші, які публікувалися в дивізійній газеті.

Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 р. в місті Сосниця на Чернігівщині в селянській родині. Навчався в Сосницькій початковій “школі, пізніше - в Глухівському вчительському інституті. У серпні 1917 р. прибув до Києва на посаду вчителя Київської вищепочаткової школи та водночас подав документи на право бути вільним слухачем економічного відділу київського комерційного інституту. Тим часом почалася громадянська війна, у якій О. Довженко брав найактивнішу участь на боці Центральної Ради та УНР.

Коли славний князь Iгор вiв свої хоробрi полки на ратнi подвиги за землю Руську, небо послало йому лиховiсний знак - сонячне затемнення. Може, то було застереження всьому роду людському: вiйна - це велике зло, це потьмарення розуму i затемнення душi? Для чого люди навчилися вбивати один одного, кому потрiбна вiйна? Невже її вигадала людина - Боже створення, вища iстота на землi? Якi темнi сили беруть у свiй полон цiлi народи?

Олександр Довженко - людина, щедро обдарована багатогранними здiбностями й талантом. Сьогоднi ми навiть вагаємося, кому надати перевагу - Довженковi як творцевi прекрасних кiноповiстей чи авторовi захоплюючих фiлософських щоденникiв, у яких вiн замислюється над красою i щастям людини на оновленiй землi. Довженко писав також оповiдання та публiцистичнi статтi. У всiх жанрах, в яких вiн виступав, був однаково глибоким i нiжним, мудрим i смiливим, художником i громадянином. У його творах ми бачимо всю велич i красу народної душi. “Я покликаний возвеличувати свiй народ”. Цiми словами з автобiографiї вiн оспiвує свою рiдну Україну. Змалював її пастельними, м’якими фарбами в “Зачарованiй Деснi”, грiзними блискавками накреслив у “Українi в огнi”.

Кiноповiсть “Зачарована Десна” сповнена глибоких роздумiв прожиття дореволюцiйного українського села. Це лiтопис вiдкриття селянським хлопчиком широкого свiту - вiд пiзнання становища людини з фантастичної лубочної картини страшного божого суду, що “мати купила за курку на ярмарку”, до свiдомого розумiння суду людського, де Сашко вперше знайомиться з трагiчними i смiшними прикрощами життя. В його дитячу свiдомiсть ще не вплiтається поняття про дрiбновласницьку стихiю, людськi стосунки.

Олександр Петрович Довженко… Лише називаємо це iм’я - i вiдразу уявляємо струнку, вродливу, зовнi та внутрiшньо, талановиту людину, письменника i кiносценариста, автора безсмертних кiноповiстей “Земля”, “Щорс”, “Повiсть полум’яних лiт”, а “Зачарованою Десною” зачитувались i дивувались, як-то до щему тепло i захоплююче можна згадувати своє дитинство, родину, звеличувати людину працi, так майстерно, з невичерпною любов’ю описувати рiднi мiсця: село, береги Десни, природу рiдного краю.

Поява повісті В. Дрозда свого часу викликала багато різнопланових відгуків. Одні схвально відгукнулись про повість, інші радили В. Дрозду: «Заховайте й нікому не показуйте, то буде вам гірше». Чим пояснити таке ставлення до однієї з яскравіших химерних повістей нашої літератури? Можливо, тим, що тут немає чіткої межі між реальним і казково-нереальним світами, в яких паралельно існує головний герой. Михайло Решето — мрійник із Пакуля.

Колись російський письменник М. Горький писав: «Людина — це звучить гордо». Так, якщо людина — принципова, має свої цінності, розуміється в чеснотах, обраною стежкою по безмежних просторах землі. Тому-то земля й поме-режена стежками людських доль, що тягнуться до обрію й зливаються з небом. Згадаймо народу мудрість: Людина — коваль свого щастя. Звідси — зміст життя й обрані шляхи — це результат вибору?! Вольова, цілеспрямована постать упевненою ходою йде до визначеної мети, досягає успіхів у житті, придбаває визнання — і в цьому її щастя.

В. Дрозд — багатогранний прозаїк сьогодення. Він, на думку літературних критиків, «постійно змінний, увесь у пошуках нових злободенних тем і проблем». Його завжди хвилює думка читачів про написані ним твори. А написав він багато: це і збірки оповідань, повісті, романи. У центрі уваги письменника — людина і світ, зміни у життя та їх вплив на формування світогляду молоді та інші проблеми. Головний герой повісті «Ирій» — Михайло Решето. Юнак мешкає в селі Пакуль разом зі своєю матір’ю, але мріє про той час, коли поїде до міста вчитися у старших класах. І поки поїхав, вислухавши «напучування» матері — не займайся дурницями (хлопець писав вірші), добре вчись. За своєю вдачею Михайло — добрий хлопець, мрійник. Він переконаний, що, покинувши рідне село, його любистки, бузки, ніколи вже не повернеться сюди, бо в місті — зовсім інше життя, повне пригод, а Пакуль — то вчорашній день. Ирій — казкова країна, де «не буває зими, де карасі ходять на берег і мирно бесідують із щуками, а вовчиці вигодовують ягнят».