Олександр Олесь передусім лірик, поет особистого переживання, поезії серця. Щемливо-бентежна ніжність та інтимність, краса й романтична окриленість його слова хвилює і захоплює, наснажує життєствердною енергією. Ліричне начало є всеохоплюючим у творах, різних як за тематикою, так і за жанровою природою. Безпосередні враження від "божого світу" пропускав поет через власне серце; вони визначали емоційно-психологічний стан його душі. У поетичній присвяті матері ("Моїй матері") він називав себе дитиною степу, що, "як море хвилювавсь", "рідним братом вітру, простору і трав". І ця поезія степу, гаю, ланів, що "пахтіли і цвіли", є чи не найважливішою у творчому доробку Олександра Олеся, у її жанровій системі. Краса природи, замилування її вічним рухом становлять основу світосприйняття Олеся, його вражаючого життєлюбства:

Творчість Олександра Олеся - автора 11 збірок витонченої лірики - тривалий час була недоступною читачам України. Його ім'я було популярним лише в українській діаспорі.
Характер всієї поетичної спадщини митця (його ліричних творів і поезій громадянського звучання, пов'язаних з революцією 1905 року, її поразкою та еміграцією поета) визначає журба і радість, які завжди йдуть поруч, змагаючись, хто кого переважить("З журбою радість обнялася").
Радість і журба проходять і через вірші пізнішого періоду творчості - "Моїй матері", "О принесіть як не надію" та ін.
Одним із кращих ліричних творів О. Олеся є його вірш "Чари ночі" ("Сміються, плачуть солов'ї..."). У ньому влучно передано піднесенний, мажорний настрій ліричного героя, який перебуває під нпливом почуття кохання. Тут все складає "хвалу життю". Одухотворена природа перебуває у гармонії до почуттів ліричного героя: "Поглянь, уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок воркоче. Твір пронизує заклик поета оцінити життя "летючу мить".

Героїчне минуле України у творчості Олександра Олеся
(за поезією "Печенізька облога Києва")
Олександр Олесь надзвичайно захоплювався історією рідного краю, зокрема такими героїчними її сторінками, як боротьба з іноземними завойовниками часів Київської Русі.
У поезії "Печенізька облога Києва" автор достовірно змалював трагічне становище обложеної столиці міста Києва:
А у місті плач і стогін:

Мене дуже вразила повість Михайла Стельмаха "Гуси-лебеді летять" своїм казковим світом, народною мудрістю і багато що вперше відкрила для мене, примусила замислитися над споконвічними цінностями мого народу. Через показ культу матері, праці, рідного слова вона відкриває секрети української родинної педагогіки, яка вкладає саме у ті "гуси-лебеді" душі дитини.

I. Повість М. Стельмаха "Гуси-лебеді летять" — чарівна казка дитинства (автобіографічність образу Михайлика, подій дитячих років, вражень, відкриттів; у дитинстві знаходяться витоки мистецького натхнення).

Ось і прочитана повість.

Мені вона сподобалась, бо в ній розповідається про людей, які прагнули здобути освіту, особливо дітей, що тягнулися до навчання. У повісті розповідається про дитинство самого письменника. Хто ж він, цей Михайлик?

У повісті "Щедрий вечір" Михайло Стельмах розповідає про своє дитинство, яке пройшло за років Жовтневої революції та громадянської війни.

Герої Стельмаха вже знайомі читачеві. У повісті "Гуси-лебеді летять" автор дивиться на навколишній світ дитячими очима. На сторінках повісті "Щедрий вечір" Михайлик та Люба вже трохи старші, збагачені певним життєвим досвідом. Тепер для героїв Стельмаха найголовніше — навчання. А у вільний час хочеться побігати або покататися на ковзанах. Ще Михайлик мріє про модні галіфе. Люба гарно співає. Навіть у Вінниці після прослухування спеціалісти високо оцінили її здібності.

Поезія М. Стельмаха "Мак цвіте" - це хвилююча розповідь про легендарний вчинок козака Мака, який загинув у боротьбі з турецько -татарськими ординцями.
У XV-XVІ ст. український народ зазнав тяжкого лиха від турецько -татарських нападників. Вони грабували села, брали в полон дівчат, жінок і чоловіків, а потім продавали їх на невільницьких ринках. Оборонцями нашої землі і народу були козаки-запорожці.
Так, одного разу в українській степ на конях, мов чорні хмари, залетіли турки і татари. Побачили вони босоноге дівча, яке тікало в ліс. Але наздогнали і накинули на шию аркан. А в цей час десь взявся козак-нетяга, який поспішив на допомогу бідолашній дівчині. Він шаблею пере-рубав аркан, звільнив, і вона втекла. Та розлютований ординець кинувся з своєю ватагою в байрак. І хоч козак був один, а ворогів - ціла зграя, він вступив з ними в бій.

І. Причини масової еміграції селян Західної України до Америки. (З 90-х років XIX століття тисячі трудівників Західної України виїжджали за кордон. Доведені до відчаю безземеллям, податками, відсутністю заробітків і голодом, селяни за безцінок продавали свої мізерні господарства, кидали политу потом невдячну землю і вирушали за океан, сподіваючись знайти там роботу і хліб. У чужих краях більшість українських емігрантів ставала напіврабами плантаторів, поповнювала лави міських пролетарів.)
II. Новела "Камінний хрест" - результат спостереженого і передуманого Василем Стефаником.
1. Зустріч Василя Стефаника з емігрантами у Кракові. (Із рідного села Стефаника Русова за п'ятнадцять років виїхало до Америки 500 чоловік. Багатьох з них письменник проводжав із села, декого зустрічав у Кракові, де емігранти просто неба тижнями чекали, доки їх відправлять далі. Через місто гуркотіли вагони з галичанами, які назавжди залишали рідну землю, що була мачухою для них і, немов якийсь жандарм, із легкістю виштовхувала у немилосердний світ, гнала від себе.)