І. Дмитро Павличко — поет щедрого і своєрідного обдарування. (Захоплений красою народної пісні, змалку вихований у любові до неї, Дмитро Павличко закономірно став поетом-піснярем. Багато з його поезій стали популярними піснями.)

II. Незрівнянні твори поета-пісняра.

1. «Два кольори» — пісня про істинні людські цінності. (Нелегким випадає шлях кожній людині. Як на вишитііі сорочці червоний колір із чорним, так і у житті переплітаються радощі й смуток, щастя і горе, любов і ненависть. Та як би не склалося життя, у серці завжди житиме спогад про рідну неньку, про незабутні дні дитинства, про рідний поріг, від якого вирушив у незвідані світи. Багатьма дорогами пройшов ліричний герой, ось уже і сивина війнула в очі. Усе життя героя, що ототожнюється з життям самого автора, вмістилося на вишитій вправними маминими руками сорочці — «червоними та чорними нитками» — одвічними кольорами-символами українців.)

Сатира гуморески «Дурниця» спрямована насамперед на тупу поліцейсько-охоронну машину самодержавства з підкресленням примарності «дарованих свобод», практичної позазаконності царських же законів, покликаних забезпечувати найзвичайнісінькі права людини. Б’є сатира і по ліберально-поміркованих інтелігентах, котрі, дрижачи за свою ситість і спокій, при перших же порухах державного кулака сховалися в лояльність.

«Чудова, народна мова Некрасова, багатий, невичерпний словник - Некрасов, безсумнівно, один із вічних скарбників нашої животворчої мови». Наводимо ці слова відомого російського радянського критика про великого поета, безпосереднього впливу якого зазнала й муза Мирного, через те, що цю високу оцінку правомірно перенести й на творчий доробок корифея української нрози, творчість якого справді в однією із вічних скарбниць української живої народної мови, звичайних і рідкісних лексичних та фразеологічних зразків. Навіть нечасті авторські неологізми, виконані за народними моделями, не порушують народності в її цілості й цільності.

Слово Панаса Мирного високоавторитетне і для письменників, і для перекладачів, і для мовознавців. Погляньмо у фундаментальні словники з літературними ілюстраціями, зокрема в одинадцятитомнии СУМ, скільки їх там помічено посиланням «Мири.»! Мало хто з письменників дожовтневого і радянського часу може позмагатися з ним щодо частоти використання.

Риси Чіпки-правдошукача упізнаємо і в гнівливому правдоносці Маркові Безсмертному з роману «Правда і кривда» М. Стельмаха, і в юнацькому максималізмові Сашка Сокола з повісті «Блакитна мрія» В. Міняйла. А погляд Чіпки-дитиии як віддзеркалився в малому Даньку з роману О. Гончара «Таврія»: «Спідлоба він у тебе дивиться, Мотре… Батьківським нерозкаяним поглядом»

Ясна річ, у цих образах насамперед типологічна спорідненість, взята кожним письменником із життя, та все-таки… Все-таки ореол мирнівського героя витає над ними.

Підкресленням-повтором - лексичним, синонімічним семантичним - класик увиразнює, нагнітає потрібну барву чи гаму барв, що й створює відповідні колорит настрій, обставини, лейтмотив. А ось приклад із сучасного автора. Поїзд «ішов нічним невідомим краєм, зупинявся на якихось станціях, і тоді видно було дерева за вікном, темні, важкі, мовби з чавунного литва. Деколи в просторах нічного степу пропливали якісь накопичення темряви, схожі формою на єгипетські піраміди» (т. IV, с. 186). Так по-мирнівськи, прийомом нагнітання домінуючої барви передав тяжкий настрій поранених студбатівців у літніх боях 1941 р. Олесь Гончар у романі «Людина і зброя». Цей же прийом бачимо і у відтворенні почуттів бійців, що йшли на бойове завдання у тил ворога: Почуття близької смертельної небезпеки весь час не покидало їх. По болотному купинню ступали, як по мінах, кожний сторонній шерех насторожував, адже причаєна тьма з-за кожного куща могла засичати межи очі ракетою, вдарити пострілом. Світ, у який вони поринали, був для них справді зоною смерті, де за найменшу необережність доведеться розплачуватись життям» (IV, 119). Слова у прямому значенні і весь образний арсенал настроєні на одну хвилю, підпирають одне одного, доповнюють, нагнітають, що й створює картину такої відчуттєвої сили, ніби сам пробираєшся у тій причаєній тьмі.

Корінні питання доби у різних вимірах і виявах - знесення кріпосництва і ліквідація його залишків, шляхи капіталістичного розвитку в умовах самодержавства, революційні ситуації 60-х і 70-х років, народницький рух, перша російська буржуазно-демократична революція, обезземелення селянства й класове розшарування села, зародження куркульства як класу, заробітчанство, переселення, поліцейські розгули, земство як груба самодержавна підробка демократичного органу, лібералізм буржуазної інтелігенції - все це відбито у творах Мирного.

З позицій свого часу письменник розглядав такі «вічні» проблеми, як воля й поневолення, війна і мир, народ і інтелігенція, праця і споживацтво, природа і люди, батьки і діти, порядність і підлість, традиції і нові повіви, кохання і подружнє життя, влада землі, технічний прогрес, пияцтво, проституція.

Максим Рильський – глибокий і різносторонній вчений. Він мав не лише поетичну натуру, а й допитливий розум дослідника, був людиною великої ерудиції і залишив після себе дорогоцінну спадщину в галузі історії і теорії літератури, художнього перекладу, фольклористики, мистецтвознавства, історії української літературної мови, лексикології і т. д. У дні Великої Вітчизняної війни та післявоєнний час поет часто виступав як літературний критик і публіцист, ревно клопотався про розвиток літератури, її комуністичну ідейність, реалізм, художню досконалість. Рильський-учений завжди шукав і знаходив «мости», які єднали в минулому і єднають сьогодні письменників, композиторів, артистів, художників Росії й України, слов’янських народів, прогресивних митців світу.

В поемі «Сашко» (1927-1928) Рильський прагне створити образ активного борця за перемогу. Герой поеми – робітничий підліток Сашко – типовий представник трудового народу («таких не сто й не двісті – неподоланний океан»). Є підстави гадати, що образ Сашка – нового героя в творчості поета – з’явився під значним впливом думок і поглядів М. Горького. У статті «Замітки читача» (1927) Горький критикує тих письменників, які виявляють перебільшену увагу до «ветхого Адама», до чоловічка учорашнього дня, засміченого дрібними грішками, і висловлює думку, що героєм радянської літератури повинна бути нова людина,, «Прометей, викрадач небесного вогню і ворог богів». В одній із глав поеми «Сашко» Рильський в дусі Горького називає Цезарів і Наполеонів «убивцями в лаврових вінках». Він утверджує безсмертя героїв, що, як міфічний Прометей, присвятили своє життя визволенню людства:

У ранній творчості Максима Рильського визначне місце займає лірика настроїв. Вірш «Поле чорніє. Проходять хмари» – це пейзажна настроєва мініатюра. Шевченківськими живописними мазками Максим Рильський малює картину ранньої весни – провесни: Поле чорнів. Проходять хмари, Гаптують небо химерною грою. Радість буття, яка охоплює ліричного героя, розкривається засобами поетичного синтаксису, звертаннями, риторичними запитаннями й окликами. Малюнки природи в обох строфах завершуються висловом почуттів ліричного героя. «Земле! як тепло нам із тобою!» – так закінчується перша строфа. Єднання з природою, замилування красою навколишнього світу породжує піднесений настрій, розбуджує в душі героя молоді (зелені) надії:
Де вас подіти, зелені иадії?