Тематична сутність твору. (У цій новелі автор розглядає колізію гуманізму і фанатизму, розкриває суперечності між ідеалом синівської любові й фанатичним служінням згубній доктрині, яка вимагає зречення від усього людяного.)

"Я (Романтика)" М. Хвильового: роль присвяти до твору
Новелу "Я (Романтика)" Миколи Хвильового присвячено "Цвітові яблуні" Ми хайла Коцюбинського. Такий інтертекстуальний перегук дає ключ до розуміння твору. У центрі обох новел - герой із розчахненою психікою, який перебуває в кризовій ситуації. Події подаються крізь призму його сприйняття, що робить оповідь підкреслено суб'єктивізованою та психологізованою. Герой Коцюбинського бореться з власним "Я", зі своїм даром письменника, що в "межовій ситуації" стає прокляттям. Біля вмираючої дитини він не здатен забути звичку постійно підмічати дрібні деталі, нюанси настрою, щоб використати їх потім у творах. Люблячий і страждаючий батько протистоїть уважному та відстороненому письменникові. Свідомість персонажа новели "Я (Романтика)" теж розпадається на дві протилежні частини, про що він сам каже: "Я - чекіст, але я і людина". Характерно, що вічні цінності чітко протиставляються новій моралі та "релігії", стаючи при цьому злочинною слабкістю. Можна сказати, що усі персонажі новели "Я (Романтика)" М. Хвильового є лише відображеннями різних граней особистості головного героя. Внутрішня психологічна боротьба унаочнюється, постає в зримих образах доктора Тагабата ("злий геній, зла моя воля"), дегенерата ("вартового на чатах"), нерішучого Андрюші та тихої-зажуреної матері.

Микола Хвильовий… Ось що писав про свого друга Володимир Коряк: Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п’янить і непокоїть, ирптує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорстокий до себе і до інших, к норовливо вразливий і гордий, недоторканний і суворий, а часом - ніжний І сором’язливий, химерник і характерник, залюбленийуслово, мрійник». Так уже склалося, що в центрі шаленої боротьби літературних угрупувань і ного часу, у самому вирі різних думок, поглядів, опинився Микола Хвильовий, нкий своїми памфлетами не так угамовував пристрасті, як розпалював їх.

Так споконвіку було:

одні упирались з ганчіркою у руціі

а другі тяглися до стяга зорі...

М. Хвильовий

У кінці Пушкінської вулиці міста Харкова, за студентським гуртожитком "Гігант" колись дуже давно знаходилось міське кладовище, яке нині переобладіммн в молодіжний парк. За старою церквою залишили недбалі чиновники для паніїш ків кілька могил — П. Гулака-Артемовського, драматурга М. Кропивницьюмм художника С. Васильківського. Члени товариства «Спадщина» відновили мої одного з найталановитіших зачинателів української літератури початку XX митця Миколи Хвильового. Творчість прозаїка, поета, критика, публіциста типовий приклад самовідданого служіння ідеям «загірної комуни», яка стала прими ною трагедії травневим ранком 1933 року. Своїм самогубством М. Хвильовий хотів застерегти партію та уряд, літературних опонентів від подальшого дискримінування засад і принципів культурних цінностей. Але згодом палкого комуні» було внесено до списку «ворогів народу», а його твори вилучені й заборонені Ми в умовах тоталітарного суспільства відбувається повне знецінення художньою «я» а перемагають лише політичні принципи. М. Хвильовий був покараний за думки про суверенність України.

Iван Франко - новатор у галицькiй лiтературi. Не тiльки у формi, лiтературнiй манерi, а й у своєму ставленнi до фактiв життя, якi вiн змальовує.

Його цiкавлять соцiальнi й економiчнi сторони сiльського життя, гнiт, страждання i всяка кривда. Наскрiзь гуманний, людяний, Франко вiддає своє серце i всi свої симпатiї тим, хто «в потi чола» добуває хлiб не тiльки собi, але й iншим, тим, що самi не працюють… Разом з вiрою в людину у Франковiй душi живе вiра в свiтле майбутнє нашої землi. Воно прийде, те нове життя, прийде у свiт нове добро, треба тiльки розбити тверду скелю неправди i пробитись до свiтла, хоч би й довелось вкрити кiстками шлях до нового життя. Ця свята вiра лунає у Франковому вiршi «Каменярi». Iвана Франка ми називаємо Каменярем за його завзятiсть у боротьбi з вадами на шляху до прогресу, ´енiєм - за всеосяжнiсть охоплення життя, розмаїття поставлених проблем i думок, нашим нацiональ ним пророком, бо вiн звершував найкращий подвиг - вiв свiй народ до щасливої долi. Титаном працi ми величаємо Франка. Та справжнiм гiмном колективнiй працi, що прокладає дорогу в новий свiт, є твiр «Каменярi». Образ каменярiв, «в одну громаду скутих», озброєних важкими залiзни ми молотами, пiд ударами яких рушиться скеля старого задушливого свiту, виростає до узагальненого показу революцiонерiв, борцiв за нове життя, за добро i щастя. «Каменярi» - твiр величезної поетичної сили i вражаючої майстерностi. Перша строфа дає зорове уявлення про велич картини: на «безмiрнiй та пустiй i дикiй площинi», прикутий ланцюгом до височенної гранiтної скелi, стоїть каменяр. «А далi тисячi таких самих, як я», - говорить поет, - i зображує їх:

Iвана Франка ми знаємо як великого українського письменника

i громадського дiяча. Його життя i творчiсть були тiсно пов’язанi з життям народу, вiдображали його бажання i прагнення, вiдкривали рiдному народовi широкi обрiї свiтової культури. Наскрiзь людяний Франко оддає своє серце i всi свої симпатiї тим, хто «в потi чола» добуває хлiб не тiльки для себе, але й для iнших, тих, що самi не працюють. Разом iз вiрою в людину в душi Франка живе вiра у свiтлу будучнiсть нашої землi. Тема Пiдгiр’я у Франка розкрита у рiзних творах, таких як «По селах», «Пiдгiр’я взимi», у збiрцi «Борислав», «Трагiчна доля пiдгiрського селянина». У цих творах у поета виникає свiтлий сум, навiяний спогадами про зустрiчi з краєм свого дитинства, зеленим, до болю рiдним Пiдгiр’ям i його селами невеселими, рiчками, «маленьки ми хуторами серед лук i нив», простими хлопськими хатами, де вiн жив i переживав свої моменти осяйнi i першi розчарування. Iван Франко зображує не тiльки природу Пiдгiр’я, але й пише «про бiднiсть, голод, муку, про хворих дiтей, що тут сотнями мруть, про ту безпро-свiтну розпуку». Поет ставить собi таке болюче питання: «Невже-таки вимерло всяке життя… Пiдгiр’я моє ненаглядне?»

Кiнець XIX столiття позначився в iсторiї українського народу масовим зубожiнням i розоренням селянських мас, коли тисячi селян-бiднякiв, залишились без землi i домiвки i змушенi були шукати засобiв виживан ня в складних суспiльних умовах. Це явище майстерно втiлив Iван Франко в оповiданнi «Добрий заробок» (1881). Вже в самiй назвi твору зримо вiдчувається пiдтекст, гостра сатира на тогочасну дiйснiсть i уряд, який «добре» вiддячив за чесну працю свого громадянина.

Я читала це оповiдання легко i швидко. Але потiм раптом зрозумiла, що ця «легкiсть» - дуже вдалий мистецький прийом автора. Франко, змальовуючи трагiчний, фатальний для життя свого героя випадок, неначе навмисно уникає рiзких слiв гнiву й осуду в його оповiдi. Цим, на мiй погляд, письменник пiдкреслює типовiсть такого випадку: дiд Панько сприймає його як закономiрне явище, навiть iз гумором ставиться до здiйсненого над ним безправ’я. Цим тiльки посилюється наше спiвчуття до нього.

Іван Якович Фpанко… Hе зажди я спpиймала його належно. Пpочитавши не одну його збіpочку, я стала поpівнювати його з Фаустом. Тільки Фpанкові на початку життєвого шляху відкpилося те, що геpой Гете пізнає напpикінці життя, але хіба уникнув дух нашого поета тих особистих мук і тpагедій, pозчаpувань і скоpбот, чеpез які пpоходить Фауст? Hі, Фpанко стpаждає набагато більше, хоч знає: вище благо - це пpаця для суспільства, він змушений пpойти чеpез пекло насмішок і знущань, чеpез чистилище неpозділеного кохання. Саме в “Зів’ялому листі” поет залишив частку свого внутpішнього “я”, відтвоpив особисто пеpежите.

Десять pоків… Багато це чи мало. Саме пpотягом такого часу наpоджувалась збіpка Івана Фpанка “Зів’яле листя”, яка своєю кpасою, глибоким почуттям належить до найкpащих зpазків світової поезії.

Поетична твоpчість І. Фpанка - видатне явище в укpаїнській літеpатуpі. Воно вpажає обшиpом та глибиною зобpаження життя й душі наpоду.

Фpанко любив свій наpод, вболівав за долю Укpаїни, віpив у світле майбутнє укpаїнського наpоду, який боpовся за самостійну деpжавність. Все життя письменника - боpотьба за єдність деpжави, за свій наpод.

І саме в поемі “Мойсей”, яка є веpшиною в літеpатуpній