Іван Котляревський… Ім’я це викликає у кожного з нас цілу низку асоціацій: і безсмертний парубок Еней, і невмируща Наталка - героїня п’єси, що стала праматір’ю нового українського театру, і рядки «Будеш, батьку, панувати…» поета, який перший передбачив світову славу Котляревського.

Минуло понад двісті десять літ од дня народження письменника. В українську літературу він прийшов на зламі двох епох - феодалізму і капіталізму, в контексті дуже суперечливих суспільно-політичних, культурних та літературних подій.

"Енеїда" - справжня енциклопедія українознавства
(за поемою І. П. Котляревського "Енеїда")
Іванові Котляревському, як і Тарасу Шевченку, відводять особливе місце в розвитку української літератури. Вони стояли біля її першоджерел. І якщо в поезії великого Кобзаря зазвучала душа українського народу, то справжньою енциклопедією українознавства стала поема Котляревського "Енеїда".
На перший погляд, таке детальне, різнобічне змалювання побуту українського народу, яке ми зустрічаємо в поемі, здається дещо надмірним. Але що далі, то все з більшим інтересом читаєш розповіді письменника про те, як пригощають Енея в Дідони, Турна, Ацеста, Латина, як одягається Дідона, Ганна, в які ігри вони грають, які музики звучать під час веселих пишних обідів. Тож читаєш і дивуєшся: скільки знав Котляревський про життя свого народу!

Духовна краса української дівчини-трудівниці
(за п'єсою І. П. Котляревського "Наталка Полтавка")
Є в українській літературі герої, познайомившись з якими, вже ніколи їх не забудеш. І навіть не має значення, чи красиві вони зовні, які життєві труднощі долають. Головне, шо вражає і що вже ніколи не зможеш забути, - це краса їхної душі, щирість серця, високі почуття. Тоді хочеться ще раз звернутися до твору, перечитати його, закарбувати в пам'яті кращі сторінки, які стосуються героя.
Такою, на мою думку, є Наталка Полтавка з однойменної п'єси І. Котляревського, написаної у 1819 році. Головною ідеєю, яку проголосив письменник у цьому творі, стало твердження: душевна стійкість, моральна краса та доброчесність є запорукою щастя. Вони спроможні допомогти дійти згоди між людьми з різними, інколи протилежними, характерами та поглядами. Тому зрозумілою є й кінцівка п'єси Котляревського, коли всі дійові особи після важких драматичних перипетій співають "пісню згоди". (Чи не є це одним із дороговказів у нашому неспокійному сьогоденні?)

Народний письменник (роздуми про Івана Котляревського)
Про полтавські шляхи написано багато, а ще більше, мабуть, співано. Я це особливо відчула, коли гостювала у бабусі на Полтавщині.
Грунтові сільські дороги мають особливу принаду, особливу неповторність і чаруючу силу. Вони прямують через невеличкі гаї, поля, видолинки. Тільки побачивши їх, пройшовши ними, можна зрозуміти, чому їх інколи порівнюють зі стрічками, і не просто зі стрічками, а стрічками, що в'ються. Вони кличуть мандрівників у незвідані краї, манять якимись вимріяними дивами і пізнанням чогось таємничого, що десь там, ген за обрієм.

Утвердження любові як джерела духовності в повісті Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків"

Сюжет повісті "Тіні забутих предків" перегукується з трагедією Шекспіра. У них можна знайти чимало спільних рис. Як Монтеккі й Капулетті ворогують роди Палійчуків і Гутенюків. Як і в трагедії "Ромео і Джульєтта", в обох ворогуючих родах є діти, які кохають одне одного, - Іван і Марічка.

Оповідання "Дорогою ціною" написане М. Коцюбинським на основі історичних фактів, хоча герої — цілком вигадані. Письменник глибоко осмислив і проаналізував події кінця XVIII — початку XIX століття, коли після Коліївщини почалося руйнування Запорозької Січі як оплота вольності на Україні й закріпачення українського селянства. Народ не корився, мстився панам та зрадникам. По всій Україні спалахували повстання, люди, не мирячись із неволею, гинули або тікали за Дунай. Доля таких утікачів — Остапа й Соломії — знаходиться в центрі сюжету оповідання.

"Тіні забутих предків" є яскравим зразком майстерного використання М. Коцюбинським багатющої скарбниці народної творчості.

У цій повісті письменник з надзвичайною проникливістю відтворив своєрідність народного світогляду.

Хто з нас у дитинстві не уявляв собі відьом, чаклунів, домових? Хто не мріяв уночі сходити до цвинтаря, щоб перемогти в собі страх?

Повість М. Коцюбинського "Дорогою ціною" присвячена життю українського народу на початку XIX ст. У повісті відтворено долю молодих людей, яка була досить типовою для того часу. Опинившись в неволі, трудове селянство, "як дикий тур, загнаний, знесилений", не бажало, одначе, скоритися з панським ярмом на шиї. Багато з них бігло з-під кріпацтва у вільні краї, зокрема за Дунай, де після зруйнування Запорозької Січі 1775 року було засновано Задунайську Січ. Але й там не було волі і спокою, бо панство ловило втікачів і, якщо не засилало до Сибіру, то "одсилало в кайданах назад, знов у неволю, на панщину". І невідомо, що було краще: загинути чи залишатися жити у знущанні.