Американський письменник О. Генрі ввійшов в історію літератури як чудовий майстер гумору й іронії. Переважна більшість оповідань О. Генрі, по суті, присвячені самим звичайним явищам життя так званих “маленьких американців”. Його герої спонукувані почуттям любові, дружби, прагненням робити добро, здатні до самопожертви, тоді як негативні персонажі діють під впливом ненависті, злості, корисливості, кар’єризму. За незвичайним в О. Генрі зрештою завжди ховається звичайне. Письменникові властиве у більшості його оповідань глузливий або іронічний тон. Розвиток дії й поводження героїв, а іноді й дуже серйозні явища в новелах О. Генрі завжди зводяться до жарту, до смішної розв’язки. О. Генрі тонко помічає комічне в людях, у їхньому поводженні, у тих ситуаціях, які складаються в процесі зіткнень між героями. Сміх О. Генрі добродушний, у ньому немає брутальності й цинізму. Письменник не сміється над фізичними недоліками своїх героїв, над їхніми реальними нещастями. Йому глибоко далекий той жорстокий гумор, що властивий іноді літераторам Заходу.

Закінчувалося насичене важливими подіями, але відносно спокійне XIX сторіччя. Немов у передчутті майбутніх історичних ураганів, людство переживало соціальні трагедії й морально-етичні перевороти. Уже ніщо не могло врятувати суспільство від невідворотних змін, але людина повинен був устояти, не втратити почуття власного достоїнства, не зігнутися під життєвими безладдям. Але чи взагалі можливий захист від долі, що коштує вже на порозі й стукає у двері? Над цим і іншим питаннями став замислюватися норвезький драматург Генрік Ібсен. Цій людині призначено було стати останнім представником старої театральної системи. Глядачі драм бачили в них зародження нової, сучасної драми, що принесло успіх їхньому авторові. Наприклад, у Росії, на рубежі що йде й прийдешнього сторіччя, Ібсен був дуже популярним драматургом. У Московському Художньому театрі трупа Віри поставила цілий ряд його драм.

Учнівський твір По поемі Г. Лонгфелло “Пісня про Гайавате”.

На Американському континенті тисячоріччями жили племена індіанців. Ці червоношкірі збирачі й мисливці досягли в повсякденному житті істотних успіхів. Початок нової цивілізації повинне було докорінно змінити життя європейців. Індіанців необхідно було зберегти, зберегти їхні цивільні підвалини, неповторне мистецтво й мова. Але європейці вибрали шлях тотального знищення корінного населення обох Америка. Уже на початку нової історії людства англійці й французи почали послідовно й завзято витісняти індіанців з рідних місць. Доля червоношкірих була вирішена раз і назавжди. У середині XIX століття американський поет-романтик Генрі Лонгфелло досконально вивчив життя індіанців, їхні самобутні традиції, звичаї, їхнє міфологічне подання про побудову миру. Поступово в Лонгфелло зародилася ідея скласти поему, що: розповіла б про зникаючий народ - індіанцях. Поема “Пісня про Гайавате” зробила ім’я її автора безсмертним.

Шкільний твір По романі Ч. Діккенса “Олівер Твіст”.

Англійський письменник-реаліст Ч. Діккенс у романі “Олівер Твіст” повною мірою розкриває проблему тяжкого становища маси людей. Через історію головного героя - дитини й навколишніх його людей - письменник обрисував долю англійського народу, знищеного, змушеного виживати за допомогою неправди, злодійства, сили.

Відомий французький письменник-реаліст XIX століття Гі де Мопассан потрясало своїми новими оповіданнями, новелами, романами всю французьку громадськість, елітні шари суспільства. Час, коли жив Мопассан, було для Франції досить благополучним, воно довелося на розквіт буржуазії. Ні для кого не секрет, що під благопристойною й благопристойною маскою представники вишуканих шарів суспільства приховували святенництво, лицемірство, загальну продажність, безсоромну погоню за наживою, авантюризм і розпуста. Як ніхто іншої, Мопассан знав життя вищого суспільства, круговорот пліток, безодню розгулів. У своїй творчості він навіть не намагався завуалювати проблеми (за винос яких на загальне обговорення його зненавиділа бульварна преса), - вони читаються прямим текстом. Мопассан, можна сказати, був хірургом суспільства, але на суспільство його добутку не діяли навіть як легка терапія. Я думаю, що якби література “лікувала” суспільство, то в цей час ми б не так жили.

Шкільний твір По романі О. Бальзака “Батько Горіо”.

Бальзак - один з найбільших романістів XIX століття. Найважливіша особливість його творчості полягає в тому, що він написав не просто велику кількість романів, але історію цілого суспільства. Діючі особи його добутків - лікарі, стряпчі, державні діячі, лихварі, світські дами, куртизанки - переходять із тому в тім, і тим самим створюється відчутність і вірогідність миру, створеного Бальзаком. В 1834 році Бальзак зробив перший начерк плану майбутньої серії романів, що він назве потім “Людською комедією”. Починає цю серію роман “Батько Горіо”, написаний у грудні того ж, 1834 року. Ця книга відкриває собою грандіозну епопею, у ній беруть участь найважливіші діючі особи “Людської комедії”, у ній зав’язуються сотні драм, кожна з яких у свою чергу стане темою нового шедевра. “Батько Горіо” - наріжний камінь у творчості письменника. Як же розвиваються події в романі?

Джордж Байрон з’явився одним з родоначальників літературного й філософського романтизму. Це плин уперше заявив про самоцінності творчої особистості, протиставивши її обережному, консервативному диктату посередності. Трагічний розрив особистості й суспільства, непонятость і самітність поета, його право на самореалізацію не тільки в літературі, але й в особистому житті - от ті цінності, які склали основу творчості Байрона. Прагнення до волі в Байрона не було поетичною декларацією, поет не тільки співчував борцям за волю, він особисто взяв участь у визвольній війні грецького народу. Байрон бачив героїв і смерть своїми очами. У вірші “Ти скінчив життя шлях…” він звертається до героя, що самовіддано сражались за волю. Смерть за свій народ, рідну землю - шлях будь-якого солдата, але ніхто з них не буде забутий.

Твір на тему ЧИ ХОТІВ БИ Я, ЩОБ МОЇМ ДРУГОМ СТАВ ДІК СЕНД ІЗ РОМАНУ ЖУЛЯ ВЕРНА. Романи Ж. Верна належать до творів, які прийнято називати пригодницькими. У таких творах багато несподіваних подій, раптових поворотів у сюжеті, рушійною силою якого стає пригода. Пригода майже завжди починається з якоїсь загадки. У романі «Діти капітана Гранта» такою загадкою стає знайдена у шлунку акули пляшка з напівстертим текстом німецькою, французькою й англійською мовами. Щоб розгадати текст треба звернутися до географічного атласу у пошуках тридцять сьомої паралелі, словників трьох мов, а героям роману ще й до підшивки «старої морської газети», де буцім-то є підтвердження факти відплиття судна. Упродовж усього роману цей текст тричі буде переосмислено, прочитано по-новому, і врешті-решт загадка відкриється.

Твір за романом «Айвенго». Роман англійського письменника Вальтера Скотта - твір про далеке минуле. Все те, про що в ньому розповідається, відбувалося в XII столітті, коли в Англії був королем Річард Лев’яче Серце. Саме тоді в країні точилася гостра бороть-! ба між норманами та саксами, між селянами і феодалами. Лицарські замки того часу були перетворені на гнізда дл розбійників, а селяни, пограбовані і безправні, не мали а^ захисту, ані притулку. Саме в цей скрутний для країни час повертається єдини спадкоємець Седрика - Айвенго. Багато років пробув він н чужині, подорожував по Італії, Франції, Греції, бо розбіжності в поглядах на державний устрій були для його батька важливішими за родинні стосунки. Багатий феодал позбавив сина спадку, вигнав з дому і хто зна, чи збирався він йому пробачити його дружбу з опальним королем Ричардом Лев’яче Серце. Навчившись добре приховувати свої почуття під маскою байдужості, Айвенго, вдягнувшись бідним мандрівником, пробирається в батьківський будинок, де зустрічає леді Ровену, його перше і велике кохання, яке не згасло впродовж довгих років вигнання.