З огляду на композицію твору, “з’ява” Елізи, що передує її першому “перетворенню”, не так контрастує з уже відомим про героїню, як поглиблює наші попередні уявлення про неї. З допомогою ремарки Шоу свідомо ускладнює образ, додає йому нових психологічних рис, у певному плані підготовлюючи тим самим насправді контрастне перетворення (поки що лише зовнішнє) “замазушки” в герцогиню. Наступну появу Елізи можна розглядати як своєрідну “перехідну з’яву”, що дає змогу глядачеві впевнитися в неабияких можливостях дівчини. Нагадаємо, що її батько, досить легко отримавши від Хігінса бажані п’ять фунтів, “поспішає до дверей, щоб мерщій зі своїми дармовими грішми”.

Збентежено дивиться Пігмаліон на свій витвір, І серце йому завмирає Від незнаного щастя, О, якби боги вселили в камінь Людську душу!» (З міфу про Пігмаліона і Галатею) «Пігмаліон» - найвідоміша з п’єс Бернарда Шоу. Написав її драматург для актриси Стелли Патрик Кембл. Перед глядачем розгортається традиційно казковий сюжет: Попелюшка, яка ніколи не сподівалася на кращі зміни у своїй долі, раптом знаходить шастя. Назва твору викликає згадку про античний міф, який розповідає про скульптора Пігмаліона і його палке кохання до мармурової статуї чарівної Галатеї. Богиня кохання Афродіта, почувши благання Пігмаліона, оживила творіння майстра, і Гала-тея стала його дружиною. Сюжет твору Бернарда Шоу перегукується із сюжетом античного міфу, але він сповнений комізму, та дія п’єси перенесена з античних часів у епоху, сучасну письменникові. Головна героїня Еліза Дуліттл - вулична квіткарка, яка торгує біля міського театру. Цю двадцятирічну дівчину не можна назвати привабливою, бо розпатлане волосся, обвітрене обличчя ніяк не прикрашають її. Еліза не має гарного смаку і достатньої кількості грошей, про що свідчить її вбогий одяг. Завжди вона вдягнена в старенький чорний капелюшок, пальто із чужого плеча, ношену спідничку, латаний фартух та стоптані старенькі черевички.

У літературі існують так звані вічні теми. Вони різні - це й сенс людського буття, і пошук моральних цінностей, і кохання. У різні епохи існування людства різні покоління відчували схожу необхідність вирішити для себе ці важливі питання, бо і знєвірювалися, і закохувалися люди відтоді, як уперше усвідомили себе людьми. З часом багато що змінюється, але ці теми не даремно названо «вічними».

У літературі існують так звані вічні теми. Вони різні — це й сенс людського буття, і пошук моральних цінностей, і кохання. У різні епохи існування людства різні покоління відчували схожу необхідність вирішити для себе ці важливі питання, бо і зневірювалися, і закохувалися люди відтоді, як уперше усвідомили себе людьми. З часом багато що змінюється, але ці теми не даремно названо «вічними».

У літературі існують так звані вічні теми. Вони різні - це й сенс людського буття, і пошук моральних цінностей, і кохання. У різні епохи існування людства різні покоління відчували схожу необхідність вирішити для себе ці важливі питання, бо і зневірювалися, і закохувалися люди відтоді, як вперше усвідомили себе людьми. З часом багато що міняється, але ці теми не даремно названо "вічними".
Звичайно вони не могли не порушуватися у найвидатнішій пам'ятці світового мистецтва - Біблії, за моральними засадами якої жила і досі живе значна частина людства. Старий Заповіт став підгрунтям трьох найбільших релігій світу - іудаїзму, християнства, мусульманства. Немає нічого дивного, що він став джерелом тем, мотивів, стилістичних засобів, сюжетів і навіть цілих жанрів світового мистецтва. Багато письменників зверталися у своїй творчості до цього джерела. Серед них і видатний єврейський письменник Шолом-Алейхем, який до того ж виріс у релігійній родині та першим здобув релігійну освіту.

На титульній сторінці книги написано "Переклад з єврейської". Зрозуміло, що перед нами твір, написаний для людей, для яких побут і звичаї єврейського народу не є чимось екзотичним. Автору більше до вподоби розібратися з психологією героя, ніж із його зачіскою чи повсякденним меню. Шолом-Алейхем (Шолом Нохумович Рабінович) писав івритом, ідіш і російською мовою, він автор відомих творів "Тев'є-молочник", "Хлопчик Мотл", багатьох романів і оповідань. До 1905 року жив у Росії, а потім здебільшого за кордоном. Отже, всі пригоди, які пережив головний герой, знайомі письменнику не з чужих слів.

Оповідання Шолом-Алейхема "Хлопчик Мотл", звичайно, носить соціальний характер, оскільки саме соціальні причини призвели до того становища, у якому опинилися й батьки Мотла, й інші люди, що були їхніми сусідами чи співвітчизниками. Але чому автор змальовує всі ці негаразди очима дитини?

І. Тема оповідання "Хлопчик Мотл". (В оповіданні очима хлопчика показано зубожіння містечка Касрилівка, відчайдушні намагання його мешканців вирватися зі злиднів. Нужда примушує рідних Мотла зважитися на еміграцію до Америки.)
ІІ. Драматична доля Мотла.
1. Умови, в яких ріс хлопчик. (Сім'я Мотла жила у злиднях. Хворий батько, кантор Пейса, ніяк не міг одужати. Щоб хоч якось протриматися, мати зі старшим сином продали книжки, скляну шафу, мамину шовкову сукню та інші речі. Свою маму хлопчик бачить завжди заплаканою.)
2. Заробітки Мотла. (Хлопчик змушений сам заробляти на кусень хліба: доглядає чужу маленьку дівчинку, ночує за платню та вечерю у старого багатія Лур'є, який не може спати вночі. Влітку Мотл ловить у річці п'явок, адже за десять п'явок можна отримати півтори копійки.)

Розмірковуючи про свої твори, Шолом-Алейхем писав, що сприймає слово «роман» і як художній твір, і як історію кохання. У «Пісні над піснями», як у жодному з інших творів письменника, передане це розуміння роману, адже це оповідь про чаклунство, таїну зародження кохання і про його втрату. Роман Шолом-Алейхема нагадує поему про кохання, багату метафорами і символами. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша. «Юнацький роман» Шолом-Алейхема ліричний, сповнений світлого суму, посмішки, чарівності.