По дивній іронії долі роман, що Сервантес створював як пародію, пережив всі “серйозні” літературні твори цього автора. Злиденний, однорукий, змучений Сервантес писав “Дон Кихота” у в’язниці. Від розпачу до надії, від надії до смиренності рухається плин роману. М’який гумор, смутний сміх, трагікомічні ситуації й несподівана мудра серйозність становлять тло, “пейзаж”, на якому відбуваються пригоди героя. Бідний дворянин Алонсо Кехано - старий романтик і ідеаліст. Все життя він прожив, не занадто звертаючи увагу на реальність, тому що реальними для нього були літературні герої, шляхетні й безкорисливі лицарі, що борються з неслраведливостью, що захищають честь своїх прекрасних дам. Нарешті, зостарившись, Алонсо Кехано немов спохвачується й вирішує сам пройти цей лицарський шлях. Нехай оточують його не прекраснодушні товариші, а грубі односільчани із примітивним практицизмом і обмеженим здоровим глуздом. Нехай дебела Альдонса тільки в уяві Кехано - чиста й прекрасна дама. Нехай небезпеки надумані, замість драконів - вітряні млини, замість бойового коня - смирна безпородна шкапа, але теперішніми були відвага, шляхетність, щиросердечна краса й справжнє лицарство Алонсо Кехано, чудового Дон Кихота.

Твір по повісті-феєрії А. Гріна “Червоні вітрила”. Стародавні греки говьрили, що бажання вже саме по собі творить. Сила бажання, мрії здатні перевернути життя й змінити людини. Олександр Грін силою своєї мрії створив цілий мир, у якому живуть відважні, щиросерді чоловіки, поетичні й прекрасні жінки, де в моря коштують міста із чудесними іменами - Лисиці, Зурбаган. Грін знав силу мрії й силу любові. Всі його оповідання про любов закінчуються однією фразою - “Вони жили довго й умерли в один день”. Саме головне - зустрітися, знайти один одного. Маленька Ассоль, знедолене дитя, вихована добрим і люблячим батьком, живе відокремленим життям. Її відштовхують однолітки, недолюблюють дорослі, переносячи на дівчинку нелюбов до її батька.

Учнівський твір По ліриці Ф. Петрарки. Ідуть року, проходять сторіччя, але вічна таємниця любові залишається незбагненної. Вона завжди буде хвилювати й мучити людей, вимагаючи глибокого її осмислення. Це почуття описували поети різних країн. Поети майбутнього також не обійдуть цієї теми. Серед захоплених співаків любові виділяється великий італійський поет епохи Ренесансу Франческо Петрарка. Йому належить сама щира поетична лірична сповідь про любов, пронесеної через все життя: Благословенний день, місяць, літо, година И мить, коли мій погляд ті очі зустрів! Благословенний той край, і діл той світлий, Де бранцем я став прекрасних очей! Уже більше шістисот років шанувальники сонетів Петрарки намагаються розгадати його високу поетичність почуттів, які були звернені до земної жінки - Лаурі. Дотепер практично нічого не відомо про теперішню Лауру, що надихала поета на створення чудових віршів. Можна сказати, що Лаура майже легенда.

Учнівський твір По комедії Мольєра “Міщанин у дворянстві”. Ж. Б. Мольєр написав більше тридцяти комедій. У них він висміяв святенництво, лицемірство, тупість і легкодумство, дворянську пиху й чванливість французьких буржуа. У своїй комедії “Міщанин у дворянстві” він звернувся до актуальної в той час проблемі: зубожінню аристократів і проникненню їх у середовище заможних буржуа, що прагнуть за більші гроші купити дворянський титул. Як ми знаємо, Мольєр завжди додержувався свого принципу “виправляти людей, розважаючи їх”. От і постарався великий комедіограф у своєму добутку висміяти міщанина Журдена, одержимого ідеєю стати дворянином, тобто тим, ким той не міг бути ні по походженню, ні по вихованню. З першої хвилини знайомства з персонажами комедії стає ясно, що всю силу свого таланта Мольєр направив саме на те, щоб показати дурість витівки взагалі ж чесної людини, що прагне віддати свій капітал усього лише за дворянський титул. Інакше не назвеш його витівку, як божевіллям. Саме про цьому й говорить учитель музики, вірно помітивши одержимість свого хазяїна: “Пан Журдена з його божевіллям на дворянстві й на світському обходженні - це для нас просто скарб”.

По творах Джорджа Гордона Байрона “Прометей” і “Валтасарово бачення”. Байрон є одним з найвідоміших представників романтичного плину в поезії XIX століття. Життя цієї незвичайної людини є як би дослівником до його творчості, віршам. Якщо знатний англієць, лорд, щоправда, зі збіднілої сім’ї, гине на чужині, устав від боротьби за щастя чужого народу, це вже щось так значить. Незважаючи на те, що Байрон уважається типовим представником романтичного напрямку в західноєвропейській літературі, його вірші помітно відрізняються, скажемо, від поезії його земляка Скаути або француза Гюго. Романтичний герой Байрона не тікає від життєвих безлад, а вступає боротьбу з ворожим миром. Так, поет вибирав собі героїв, які вступали в протиборство - один на один - із цілим миром, У вірші “Прометей” Байрон звертається до відомого міфологічного персонажа - титанові Прометею. Герой був вигнаний богами за непокору. Поет описує титана як борця за щастя людей. Прометей одержав за свій великодушний учинок страшне покарання. Байрон захоплено зауважує, що Прометей виявив власну волю, знехтувавши вказівки богів, за що був приречений на борошна.

Твір за «Книгою пісень» Франческо Петрарки. Минають роки, пролітають століття, а таїна кохання, вічна й незбагненна, завжди хвилюватиме, мучитиме й вимагатиме свого осмислення. Скільки поетів оспівували це почуття, а скільки ще будуть оспівувати! Серед тих, хто вже закінчив земний шлях, залишивши нащадкам свій творчий доробок, вирізняється видатний італійський поет епохи Відродження Франческо Петрарка.

Саме йому належить найпоетичніша і найщиріша лірична сповідь про своє кохання, яке він проніс через усе своє життя. Як не любов, то що це бути може? А як любов, то що таке вона?

Твір за однойменним романом Мігеля де Сервантеса Сааведри. Розквіт іспанського Ренесансу в літературі позначився поширенням лицарських романів, у яких зображувались надзвичайні пригоди їхніх героїв. Сервантес не сприймав уславлення віджилих ідеалів і написав веселу пародію-са-тиру, назвавши її «Премудрий гідальго дон Кіхот з Ламанчі». Герой роману - збіднілий провінційний гідальго дон Алонсо Кіхана, з тих, що «мають лише списа на ратищі, старосвітського щита, худу шкапину та хорта-бігуна». На дозвіллі він читає лицарські романи з таким захватом, що забуває про все на світі. Господарство він занедбав, а від постійного читання «збожеволів він… і вроїлась йому думка стати мандрованим лицарем», блукати світами кінно й оружно, шукати пригод і робити все те, що, як він читав, робили мандровані лицарі. На вигляд Алонсо Кіхані було років п’ятдесят, статури був міцної, із себе худий, «з лиця сухорлявий, зорі не засипляв і дуже кохався в полюванні».

Шкільний твір за новелою Фредеріко Стендаля «Ваніна Ваніні». Сказати: «Я тебе кохаю» -означає сказати: «Ти не вмирай»,! (Елоїза - Абелярові) Що таке кохання? З чого воно починається? Чи кожен гідний його? Як зберегти це трепетне почуття? Над цими питаннями замислювалися люди всіх народів і в усі часи. Ці питання порушує у своїй новелі французький письменник Фредеріко Стендаль. Його «Ваніна Ваніні» - історія кохання молодих італійців, яка має доволі прозаїчний кінець. Вперше ми знайомимося з героїнею новели на балуї в банкіра, який запросив тільки красивих жінок. «Царицею балу проголошено княгиню Ваніну Ваніні, чорн косу юнку з вогнистим поглядом». Дівчина не булла ні в кого закоханою, і їй подобалося завдавати болю молодому Лівіо Савеллі, котрий був пристрасно закоханий у неї. Несподівано почута звістка про молодого карбонарія, який утік із фортеці, починає бентежити уяву героїні, їй подобаються рішучі, дійові чоловіки, здатні на сміливий вчинок, тому дівчина мріє про кохання до такої людини.

«Пісня про Роланда». Художні досягнення культури Середньовіччя відбилися в героїчному епосі різних народів. Кожен народ мав свій епос, який ґрунтувався на творах усної творчості і відображав інтереси народностей, які формувалися у цей час. Боротьба проти іноземців та іновірців за батьківщину - провідна тема і французького епосу «Пісня про Роланда», і німецького «Пісня про Нібелунгів», і іспанського «Пісня про мого Сіда», і слов’янського «Слово о полку Ігоревім». У «Пісні про Роланда» розповідається про похід Карла Великого проти басків у 778 році. Майже чотири століття пісні, присвячені подіям цього походу, передавалися по пам’яті. За цей час реальні історичні факти набули нового осмислення під впливом подій ХІ-ХІІ ст. Нетривалий похід Карла перетворився на багаторічну війну проти сарацин за рідну землю і за утвердження християнської віри. Не тільки відвага та мужність визначають найважливіші риси головних героїв Карла Великого та Роланда. Вони виступають і як поборники державних інтересів, і як захисники християнства.