Шкільний твір По романі Д. Стейнбека “Грона гніву”. Джон Ернст Стейнбек - знаменитий американський письменник, нобелівський лауреат, що написав багато прекрасних добутків, деякі з них були екранізовані. Про одному з таких добутків я й хочу розповісти. Це роман “Грона гніву”. “Грона гніву” - кращий роман Д. Стейнбека. І сьогодні він залишається вершиною творчості письменника. Критики не без підстав називають “Грона гніву” народною епопеєю. У центрі авторської уваги - конфлікти загальнонаціональної значимості, проблема доль американських фермерів, що розоряють банками, трестами й монополіями. Зовні канва роману пов’язана з історією трьох поколінь фермерів Джоудов - засновників ферми, американських піонерів, що захопили землю в індіанців; їхніх дітей, зігнаних з насиджених місць неврожаєм і нафтовими монополіями; їхніх онуків, що перетворилися в найманих робітниках. Зміст роману не обмежується рамками сімейних відносин. Трагедія Джоудов поставлена у зв’язок з найважливішими подіями сучасності. Задум автора - додати трагедії Джоудов глибоке соціальне звучання - визначила особливість архітектоніки роману.

Буде мир без бича й без ноші! Нехай нам до нього не дожити, Усе: гусаки, корови й коні - Будемо волі служити!

Дж. Оруел

Джордж Оруел народився в 1903 році в Бенгалії, у шотландській збіднілій аристократичній сім’ї. З найбільшою працею його визначили в елітарну закриту підготовчу школу. Тут він уперше пізнав, що закон життя - тріумф сильних над слабкими. І усередині його душі зародився протест. Пройшовши через всі випробування життя: війну в Іспанії, катастрофа всього світлого, що його оточувало, - Оруел залишився оптимістом. Оптимізм його заснований на декількох переконаннях: прогрес людства - не ілюзія; усякий репресивний режим таїть у собі своя відплата; спрага влади - не властивість людської натури, а наслідок конкуренції. Однак під час другої світової війни відбувся перелом у поглядах письменника. Казка “Скотарня” заснована вже на зовсім інших початках: прогрес людства, можливо, лише наша ілюзія; можливо, існування репресованих режимів здатне затвердитися навічно; спрага влади, може бути, не ситуативна реакція, а органічна властивість людської природи.

Твір вірші Р. Бернса “Чесна бідність” Роберт Берні - відомий поет не тільки в себе на батьківщині, у Шотландії, але й в усьому світі. Рядка з його віршів стали для шотландців гаслами, багато віршів Берні задумав як пісні, і тепер їх співають не тільки на його батьківщині. Поезія Бернса проста, але дуже витончена й повна життєвих сил і веселощів, вона близька до народних пісень і балад. Сина селянина все життя цікавили людська сутність, поняття про моралі, багата бідність або’ навпаки, бідне багатство. Вірш “Чесна бідність” - це один з відповідей на безліч питань: чому людина бідна, що допоможе йому вирватися з убогості, як зберегти чистоту в душі, при цьому маючи можливість збагатитися й т.п.

Учнівський твір за трагікомедією «Гостина старої дами» Ф. Дюрренматта. Кажуть, гроші роблять все. За гроші можна все купити, крім здоров’я. Але мені здається, є більше речей, говорячи про які, гроші є недоречні. Я ні за які гроші не віддам нікому свого Пантелеймона - старого, але найкращого мого друга, мого рудого кота. Я вже не кажу про святе - про любов до своїх рідних, до мами і тата. Хіба можна торгувати почуттями? П’єса Фріша - трагікомедія, фарс. Автор намагається довести зворотнє. Певне, він це робить тому, що парадокс, дикість ситуації дістають людину за живе швидше, ніж моральні установки. Так от, стара дама Клер Цаханасян, яка колись народилась і виросла в Гюлені, повертається у рідне містечко через багато років. Тепер вона мільярдерка. Вона може облагодіяти городян, дати їм гроші на їхні потреби. Але за це вона вимагає одного - вбивства людини, яка колись завинила перед нею. Городяни шоковані, вони обурені таким обміном, але поступово «смак грошей» спокушує їх.

Учнівський твір. Чеський поет Вітезслав Незвал залишив навчання на філософському факультеті Празького університету, щоб стати професійним поетом. «Щохвилини потрібно винаходити», - стверджував Незвал і постійно шукав, пробував, знаходив, робив відкриття. Він цікавився театром, мріяв працювати для кіно, малював, коли під час гітлерівської окупації йому було заборонено друкуватись. Головна пристрасть Незвала - поезія. У 1923 р. Незвал «винаходить» пое-тизм. Однак уже в 1927 р. він писав, що із семи літер у слові «поетизм» залишає лише чотири перші. Незвал намагався створити власний варіант сюрреалістичного мистецтва і у 1934 р. представив новоствореяу групу чеських сюрреалістів на 1-у з’їзді радянських письменників. Із 1938 р., розчарувавшись у сюрреалізмі, він визнав своїм художнім методом соціалістичний реалізм, хоча, як сказав російський письменник Ілля Еренбург, Незвал «був надто широкий для будь-яких рамок». Тільки в одному Вітезслав Незвал лишався незмінним усе життя - у любові до Праги, міста, вічним пішоходом якого він себе усвідомлював і міфічний образ якого створив у своїй поетичній книзі «Прага з пальцями дощу» (1936).

Ще ми знаємо про письменника Е. Хемінгуея? Це людина надзвичайних здібностей, бо в нього не тільки цікаві твори, а й життя. Катастрофічна доба Першої світової війни, революцій, переворотів залишила ознаки катастрофічності на житті Хемінгуея. Перебування на боці італійської армії, воєнний кореспондент, боксер, тореадор, випивака, кінець-кінцем - чи не скидається це на банальне експериментаторство? Звісно, ні. Бажання бути весь час на межі, поза якою знаходиться смерть, можна пояснить прагненням створити реальний на сто відсотків світ у своїх творах, щоб він увійшов до свідомості читача та залишився як нерозривна ланка його власних переживань. Його твори пройняті мотивом песимізму, крайнього неблагополуччя; герой знаходиться в атмосфері страждання, муки, внутрішньої порожнечі, яка ховається під зовнішнім цинізмом, байдужістю. Кров та страждання Першої світової війни породили людей без почуттів, людей, на очах яких вбивали друзів, родичів; людей, яких доглядали дівчата, сестри милосердя, і сприймали їх не як чоловіків, а як сукупність ран, бруду та розчарування. Тема «втраченого покоління» набула провідного значення у творах Хемінгуея. Його представники вражають холодним цинізмом, товстошкірістю, а насправді - це нездатність дати собі раду в житті, яке втратило усі цінності, навіть віру.

Шкільний твір за повістю Оноре де Бальзака «Гобсек». Чи багато потрібно людині, щоб бути щасливою, щоб прожити життя не марно і залишити по собі добру згадку людям? По-різному відповіли б на ці питання герої Оноре де Бальзака, письменника, який вважав, що психологію та життєві погляди людини формує соціальне середовище. Так, холодна та скупа людина Гобсек, герой однойменної повісті, замолоду був людиною життєлюбною, наділеною природним прагненням самоствердитися в житті. Коли йому було десять років, мати влаштувала його юнгою на корабель, який відпливав у голландські володіння в Ост-Індії. Так він промандрував двадцять років, що були для нього суворим іспитом, витримати який могла тільки вольова та мужня людина.’Ідеалізм і романтичні мрії хлопця зіткнулись із суворою правдою життя, де не було місця для слабких, знесилених і нікчемних. «Він пережив багато страшних випробувань , Оноре де Бальзак про свого героя.- Зазнав усього: романтичних невдач, голоду, потоптаного кохання, спокуси великих грошей, злиднів, хвороб та багатства». Гобсек брав участь у воєнних діях Сполучених Штатів, які відстоювали свою незалежність. Тобто перш ніж стати лихварем, він пройшов тривалу і важку життєву школу. Зваживши весь свій життєвий досвід, вже будучи немолодою людиною, герой повісті прийшов до розуміння того, що «є тільки одне надійне земне благо, яке має найвищу цінність, - це золото».

Учнівський твір за поемою Генрі Лонгфелло «Пісня про Гайавату». Мабуть, важко зустріти людину, яка б не захоплювалася романтичними пригодами індіанців. Це були люди із розвиненим почуттям людської гідності, вони вміли цінувати справжню дружбу, прагнули до щастя… Генрі Лонгфелло не один рік вивчав життя цього народу, його самобутні звичаї, традиції, міфологічні уявлення про побудову світу. Поступово у відомого американського поета-романтика, перекладача виник великий задум - створити поему, яка розповіла б про цей талановитий індіанський народ. У центрі твору - людина «дивного походження», божий посланець, який мав навчити американських індіанців займатися мирними ремеслами, допомогти розчистити їхні річки, ліси, рибальські місця. Цей посланець мав також допомогти їм припинити ворожнечу, війни в ім’я мирної праці на щедрій землі, якої вистачить усім, аби тільки люди зуміли розумно влаштувати своє життя. У різних індіанських племен він був відомий під різними іменами. Найбільш поширене - Гайавата, що означає - пророк, учитель.

Шкільний твір за романом Фредеріко Стендаля «Червоне та чорне». Наполеон, як сказав Олександр Пушкін, - «володар людських доль». Під зіркою слави цієї особистості проходило не одне людське життя. Героїчний генерал, який врятував Республіку, спокусившись мішурою корони, втрачає владу. Фредеріко Стендаль був гарячим прихильником Наполеона, обожнював його. У 1817-1818 роках великий французький письменник працював над книгою «Життя Наполеона», де намагався показати надзвичайну особистість, величну своїм розумом, енергією, залізною волею. Як і Стендаль, герой його роману «Червоне та чорне» -син героїчної та романтичної епохи. В дитинстві Жюльєн з трепетним почуттям спостерігав наполеонівських драгунів, завмирав від захоплення, коли слухав розповіді про осяяні славою перемоги битви великої армії. Будучи ще дитиною, Жюльєн Сорель «марив військовою службою», уявляв, що він теж, як і його кумир Наполеон, проб’ється у вищі кола суспільства. Але свої можливості герой роману вимірює можливостями революційної доби, яка вже відійшла в минуле.