Творчість Гофмана належить до третього етапу німецького романтизму, що збігається з періодом Реставрації, і є її найповнішим та найхарактернішим виявом. За своїми ідейно-естетичними засадами й провідними тенденціями вона істотно відрізняється як від ієнського, так і від гейдельберзького романтизму, і значною мірою є якісно новим утворенням німецької романтичної літератури. Ще за життя Гофман досягнув широкого визнання як на батьківщині, так і за її межами. Власне, він був єдиним німецьким письменни-ком-романтиком, хто завоював велику популярність в усій Європі і чия творчість чинила значний вплив на інші літератури, стала важливим фактором європейського літературного процесу.
Зарубіжна Література
Мотиви збірки «Фантазії в маневрі Калло» Гофмана
Ці мотиви голосно звучать у збірці “Фантазії в маневрі Калло”, де зібрані твори Гофмана, написані з 1808 по 1814 рік. Центральною фігурою збірки є вже згадуваний капельмейстер Крайслер, який пізніше перейде в роман “Житейська філософія кота Мурра”. Справжній гофманівський ентузіаст, безмежно відданий своєму мистецтву, музиці, Крайслер живе в реальній німецькій дійсності, світі, де безроздільно панують філістери. Йому немає місця в цьому світі, він приречений в ньому на самотність і страждання.
Фантазія Гофмана
Фантазія Гофмана в усьому її багатстві й винахідливості розкривається в повісті-казці “Золотий горнець” (1814) - одному з найвідоміших його творів. Тут виразно проявляється ще одна її істотна властивість: за всієї своєї капричіозності, вона пов’язана з життям, з реальною дійсністю. Як писав Гейне про Гофмана, протиставляючи його Новалісу, він “зі своїми примхливими карикатурами завжди й незмінно тримається земної реальності”. Сам Гофман заявляв: “Я гадаю, що основа небесної драбини, по якій фантазія піднімається у вищі сфери, має бути так закріплена на життєвому ґрунті, щоб кожен міг піднятися драбиною слідом за автором. Тоді, як би високо не піднявшись у фантастичне царство, він все ж буде бачити, що це царство пов’язане з життям і є, власне, його чудесною частиною”.
Розквіт творчості Гофмана — повість-казка “Малюк Цахес”
Розквіт творчості Гофмана припадає на останній її період, що розпочинається десь з 1818 р. і завершується смертю письменника в 1822 р. До цього періоду належать збірка повістей і оповідань “Серапіонові брати” (4 томи, 1819-1821), повість-казка “Малюк Цахес” (1818), яка залишилася поза збірками, роман “Житейська філософія кота Мурра” (1821) та деякі інші твори. На цьому етапі знаходять продовження й поглиблення ідейно-тематичні мотиви, що виникли раніше, з’являються також нові, остаточно визначається його гротескно-фантастичний романтизм. Особливий інтерес автор виявляє до соціально-філософських і соціально-психологічних аспектів суспільного життя й людської особистості. Його геніальність чи не найпереконливіше розкривається в тому, що він чутливо вловив і гостро передав певні закономірності й тенденції життя нового, буржуазного суспільства, особливо небезпечні для людської особистості. Це ті аспекти творчості Гофмана, які найбільше наближають її до нашого часу.
Ахілл і Одіссей як уособлення мужності і відваги, людського розуму (За «Іліадою» та «Одіссеєю» Гомера)
Поеми "Іліада" і "Одіссея" були створені у VIII - на початку VII століття до нашої ери і відбивають світогляд, ідеал поведінки людини, її місце у природі і суспільстві. Головні герої поем - вожді (царі), що виділяються своєю хоробрістю й силою. Гомер віддає їм шану саме тому, що вони спроможні відстояти інтереси свого народу, прийняти на себе найсильніші удари супротивника.
Матеріали до твору з поем Гомера «Іліада» та «Одіссея»
Сюжетна лінія “Іліади” У поемі Гомера “іліада” мова йде про десятий рік Троянської війни, про події, що відбуваються впродовж 53 (49) за різними джерелами днів. Головна тема поеми — опис (”оспівування”) гніву Ахілла, якого образив цар Агамемнон, відібравши у нього полонянку Брисеїду (воєнний трофей Ахілла), та наслідки цього гніву для ахейців.
Поеми Гомера «Іліада» та «Одіссея»
Гомер кожній людині, незалежно від її віку, дає рівно стільки, скільки вона в змозі взяти. Діон Хризостом (Златоуст) …Цьому поету Греція зобов’язана своїм духовним розвитком Платон. Найдавнішими писемними пам’ятками давньогрецької літератури вважаються поеми «Іліада» і «Одіссея», створені приблизно у УШ-УИ столітті до н. є. легендарним автором Гомером і записані за наказом афінського правителя Пісістрата у VI ст. до н. є.
Зміст «Одіссеї» і повернення героїв із Троянської війни
Особливо цікава друга поема «троянського циклу» - «Одіссея», яку можна назвати енциклопедією давньогрецьких міфів і сказань. Якщо головним героєм «Іліади» є непереможний воїн, який ставить честь і славу вище життя, у «Одіссеї» ідеал принципово міняється. Її героя, Одіссея, відрізняє, насамперед, спритність, уміння знайти вихід з будь-якої ситуації. Тут ми потрапляємо в інший світ, уже не в світ військових подвигів, а у світ купецьких подорожей, що характеризує епоху грецької колонізації.
Втілення у поемі Гомера «Іліада» античного ідеалу воїна-героя
Центром нашого твору будуть воїни-герої поеми Гомера “Іліада”. У страшному двобої зіштовхнулись грецькі війська та військо троянців. Війна немилосердно справляє свої криваві бенкети. Багато невимовної жорстокості, невиправданого гніву, немилосердності.
Жорстокий час — жорстокі люди. Неможливо без здригання спостерігати, як річками ллється кров, як тисячами гинуть люди. Ореол трагізму оповиває голови майже всіх учасників Троянської війни: ніхто не знає, коли прийде його смертний час, але кожен до нього щохвилини готовий.
Порівняльна характеристика образів Ахілла та Гектора
Перш ніж ми почнемо осмислювати кульмінаційний епізод поеми “Іліада” — “Двобій Ахілла і Гектора”, простежимо за повним текстом, що передувало поєдинку, як готувались до нього герої. Почнемо з Гектора. Гектор людяний. Він ні разу косо не глянув на Єлену, а це ж вона винна у всіх бідах троянців, не дорікнув їй гірким словом. І до брата свого Паріса, винуватця Троянської війни, він не відчуває ненависті. Він досадує на недолугість та зніженість Паріса й кидає йому в обличчя гіркі докори. Але варто Парісові визнати його, Гектора, правоту й просити пробачення, як гнів Гектора охолоджується, і він готовий вже усе простити Парісу. Він люблячий чоловік і батько.