Здавна люди схилялися перед явищами природи, відчували забобонний страх перед ворожими її виявами. Балада Й. В. Ґете "Вільшаний король" написана в романтичному стилі за мотивами народної пісні.
Батько везе хворого сина через ліс, а тому вважається, що дитину кличе Вільшаний король, або Лісовий король. Хлопчик марить, і туман йому видається страшним бороданем, який пропонує піти з ним на узбережжя в сади погратися. Шепіт листя нагадує хворому вмовляння підступного короля, а верби "в імлі нічній" - королівнами, що "до пісні й танцю в полі зійшлись".
Хвороба мучить малого, тисне, а йому здається, що то "лісовий" демон "хапає і мучить, злий!"

Жодного великого митця не оминуло його кохання. Та й хіба тільки митця? Людині взагалі властиво любити. А кохання - це вінець любові. Просто кохання простої людини проходить непомітно для оточення, а кохання неординарної особистості уособлює вічність і безсмертя. Тож при-родньо, що кохання Йоганна Вольфганга Ґете не пройшло непомітно, а вилилось у творчості.
А оскільки трагедія "Фауст" створювалася протягом тривалого часу, то її автор переживав у ці роки багато потрясінь, він знаходив і зрікався, любив і страждав. І невідомо, чи існувала б сама трагедія, якби її автор не пережив першого кохання до Кетхен Шенкопф і зречення його задля врятування особистої свободи, якби не було в його житті нового спалаху життєлюбства, що прокинулось у любові до дочки сільського пастора Фредеріка Бріон - і втечі від неї; якби не було в його житті одруження з юною Христіаною Вульпіус, яка стала матір'ю його сина.

Французький письменник. Народився 5 серпня 1850 у Трувіль-сюр-Арке (Нижня Сена). Утворення одержав у руанскому ліцеї, юність провів у Нормандії. У 1870 взяв участь у франко-пруській війні. Повернувши до цивільного життя, поступив на службу в Морське міністерство, потім у Міністерство народної освіти.

Творчість Гі де Мопассана (1850-1893), зокрема його новелістика справедливо вважається одним з кращих її виявів не тільки у французькій, а й світовій літературі. У новелах Мопассана вражає не лише глибокий психологізм і реалістична вмотивованість характерів, а й їхня соціальна обумовленість. Серед найгуманніших його новел(щодо змісту) і наймастерніших з художнього боку можна назвати, наприклад, славетну «Пампушку», де показано патріотичні настрої під час франко-пруської війни 1870-1871 років притаманні саме представникам французького народу, навіть з «найнижчих» з усіх точок зору його прошарків (дівчина на призвісько Пампушка - повія), а от предстаники «вищих» його верств виявляються до ворогів - пруссаків набагато більш«побажливими».

Аполлінер - поет-новатор. Г. Аполлінер - французький поет, Один з найяскравіших представників світового авангарду. У своїх віршах прагнув досягти синтезу різних проявів духовного і повсякденного буття, об’єднання панорами зовнішнього світу і сповіді ліричного «я». Об’єднання в одній площині швидкоплинність людського життя і вічності буття у вірші «Міст Мірабо».

Що може бути страшніше й абсурдніше за війну, коли люди, яких Бог обдарував душею й розумом, починають знищувати один одного. А якщо людина, яка змушена брати участь у війні, до того ж має душу поета, то їй набагато важче жити без кривавого безглуздя, бо її місія - пропустити все через себе, осмислити, а чім розповісти всім про пережите. Французький поет Г. Алоллінер, який був учасником Першої світової війни, вражения від воєнних страхіть втілив у фронтових поезіях, які згодом склали «Кілограми»,« Вірші Миру і Війни». Назва збірки відображає експериментаторство поета у самій формі твору. Аполлінер вважав каліграми одним із найважливіших своїх відкриттів, вбачаючи мій синтез поезії і візуальних мистецтв. Вони є наче мальована поезія: текст будується так, що утворює малюнок того предмета, про який ідеться.

Гійом Аполлінер - напівполяк і напівіталієць, - став одним з найяскравіших поетів Франції. Він був теоретиком сюрреалістичного напрямку в літературі, і цей термін належить саме йому та означає «надреалізм». Він закликав поетів бути проводирями суспільства та йти попереду цього суспільства. Поет, вважав Аполлінер, мусить боротися зі старими поетичними штампами, творити несподіване, експериментувати. Як теоретик літератури, він написав книжку «Нова свідомість і поети» (1918).

«Надреальність» поезії Аполлінера виявляється в сюжетах, образах, самій побудові віршів. Через здорові образи він прагне розкрити внутрішній світ, почуття. Ці образи ніби нанизуються один на інший, все, що бачить поет, підкоряється його внутрішньому ритму, а реальність стає зовсім іншою, «новою реальністю», або «надреальністю».

Один із засновників авангардизму Гійом Аполлінер, обстоюючи свободу мистецтва, вважав, що це досягається шляхом синтезу різних мистецтв. Тому поет прагнув створити так звану «візуальну лірику». Нова образність і поетична техніка відобразилась і в його вірші «Зарізана голубка й водограй». Вже сама назва містить образи-алегорії. Голуб - це символ миру. Але тут зарізана голубка. Одразу зрозуміла думка: заперечення миру, зруйнування миру. Але чому водограй? Водограй - це символ неоднозначний. Вода - символ життя, а водограй - це безліч води, буремний потік, галасливий, стихійний. У вірші «і водограй рида зі мною» - метафора, яка підкреслює глибину розпачу ліричного героя: це ніби саме життя рида за тими, кого забрала війна. На перший погляд, у вірші немає воєнних сцен, картин війни, битв. Але тим виразніше розумієш, наскільки глибока трагедія людини, душа якої «в тремкій напрузі» через долю друзів-солдатів. «Печальні ваші імена», - говорить поет.

Гiйом Аполлiнер (1880-1918), напiвполяк i напiвiталiєць, став одним з найяскравiших поетiв Францiї. Аполлiнер - це його псевдонiм, а утворив вiн його сам вiд одного зi своїх п’яти iмен: Гiйом Альбер Володимир Олександр Аполлiнарiй; прiзвище ж насправдi було Костровицький.

Аполлiнер став теоретиком сюрреалiзму, напряму в лiтературi, i цей термiн належить саме йому, що означає “надреалiзм”. Гiйом закликав поетiв бути Iкарами, провiдниками суспiльства, йти попереду нього. Поет, вважав вiн, мусить боротися зi старими поетичними штампами, творити несподiване, експериментувати. Як теоретик лiтератури вiн написав книжку “Нова свiдомiсть i поети” (1918 р.). Вiн писав: “Коли людина захотiла вiдтворити ходьбу, вона винайшла колесо, яке зовсiм не схоже на ногу, тобто вона вчинила по-сюрреалiстському, сама того не розумiючи”.