Більшість письменників у творах спираються на власний життєвий досвід, що зумовлює їхнє світосприйняття. З огляду на біографію письменника Олександра Гріна, сповнену поневірянь і бідності, його творчість здається чимось дивним. Загадковим, романтичним і чарівним постає в його зображенні світ. Тяжка дійсність не вбила мрії про світле і прекрасне. Грін завжди сподівався, що несподіване щастя прийде попри всі негаразди. Після тяжкої хвороби, не маючи ані грошей, ані власної домівки, він написав чарівну повість-казку «Пурпурові вітрила», сповнену любов'ю до життя, вірою в людей і всепереможну силу надії, здатної творити дива.

I. Тяжке життя письменника і мрія про світле і прекрасне (поневіряння, бідність письменника, тяжка хвороба, завжди без грошей, без домівки; романтичний, чарівний світ у творах, віра у прийдешність несподіваного щастя).

II. "Пурпурові вітрила" — казка про любов до життя, про віру в людей і всеперемагаючу силу надії, що здатна творити дива.

1. Провідні теми повісті (піднесеність над буденним, мрія, надія і кохання);

2. Життя Ассоль (смерть матері; злидні батька, ставлення до Ассоль мешканців селища).

Твір по повісті-феєрії А. Гріна “Червоні вітрила”. Стародавні греки говьрили, що бажання вже саме по собі творить. Сила бажання, мрії здатні перевернути життя й змінити людини. Олександр Грін силою своєї мрії створив цілий мир, у якому живуть відважні, щиросерді чоловіки, поетичні й прекрасні жінки, де в моря коштують міста із чудесними іменами - Лисиці, Зурбаган. Грін знав силу мрії й силу любові. Всі його оповідання про любов закінчуються однією фразою - “Вони жили довго й умерли в один день”. Саме головне - зустрітися, знайти один одного. Маленька Ассоль, знедолене дитя, вихована добрим і люблячим батьком, живе відокремленим життям. Її відштовхують однолітки, недолюблюють дорослі, переносячи на дівчинку нелюбов до її батька.

За словами критика Віссаріона Бєлінського, романтизм - “це таємний ґрунт душі і серця, звідки піднімаються всі невизначені прагнення до кращого та піднесеного, намагаючись знаходити собі задоволення в ідеалах, що створюються фантазією”. Справді, в літературі романтизму завжди існує ідеал, що має місце поряд з реальністю. Тому зазвичай говорять про романтичні “два світи” - світ реальний, дійсний, та світ ідеальний, фантастичний. Романтики наголошували на первинності ідеалу, мрії. Другий, ідеальний світ, світ мрій автора-романтика, існує паралельно зі світом повсякденного й буденного. Він набуває форми фантастики й казки. “Все поетичне, - стверджує Новаліс, - має бути казковим”.

Гротеск (химерний, незвичайний, від італ. - грот, печера) - максимально можливе перебільшення, засноване на нарочитому перетворенні дійсності за допомогою фантазії.
Іронія (гр. - удавання, прихований глум). Прихована насмішка; глузування, кпини, сарказм, кепкування, глум. Стилістичний засіб, коли слову або зворотові надається протилежне значення з метою глузування. Художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення. Романтизм часто вдається до смішного, гумористичного, чудернацького. Своєрідним явищем поетики романтизму стає так звана “романтична іронія”.

У “Крихітці Цахес” присутні традиційні казкові елементи і мотиви. Це чудеса, зіткнення добра і зла, чарівні предмети й амулети. Гофман використовує традиційний казковий мотив зачарованої і викраденої нареченої та випробування героїв золотом. Але письменник порушив чистоту казкового жанру. Поєднання реального з фантастичним, дійсного з вигаданим, переплетіння реальності та нестриманої фантазії — особливість поетики Гофмана. Фантастичні казкові моменти втрачають свою самоцінність і відіграють другорядну роль. Хоча дії в “Крихітці Цахесі” розгортаються в умовній країні, але, вводячи реалії чи культурні концепти німецького побуту, помічаючи характерні риси соціальної психології персонажів, автор тим самим підкреслює сучасність подій, що відбуваються. Таку “національну інформацію” можна віднести до фонових знань, які “є характерними для жителів конкретної країни і здебільшого невідомі іноземцям, що зазвичай ускладнює процес спілкування”.

Це один із позитивних персонажів казки. Бальтазара представлено у творі як “ентузіаста”, романтичного героямрійника, незадоволеного навколишнім його суспільством філістерів, схоластикою університетських лекцій, і який знаходить забуття і відпочинок лише на лоні природи. Говорячи про його часту втечу з міста в тінистий гай, автор буквально співає гімн чарівній і зцілювальній природі. Бальтазар охороняє світ природи і поезії від вторгнення в нього міщанської буденності. Місто для нього незатишне, і він знаходить щире блаженство наодинці з природою, що усякий раз рятує його від загибелі і дарує надію. Вчитель звертає увагу учнів на те, що тільки Бальтазар не піддається чарам Цахеса, і пропонує знайти цьому підтвердження в тексті твору.

Історія задуму. Лікар Гофмана - Юліус Едуард Хітциг - розповідав, що поштовхом до створення фантастичної історії малюка Цахеса стали такі обставини. «Еїесною… він тяжко захворів на живіт; хвороба супроводжувалася ще й нападами подагри. Я відвідував його щодня і не раз чув, як ним оволодівали фантазії, народжуючи нові образи. Одного разу я прийшов після полудня, і Гофман, у якого був сильний напад лихоманки, простягнув гарячу руку і почав швидко говорити короткими фразами: «Уявіть собі тільки, що за думки лізуть мені до голови, бридкий, пришелепуватий виродок робить усе навпаки, а якщо стається щось особливе, незвичайне, то всі прославляють його як автора, і так завжди. Або, наприклад, інший, у котрого є сюртук: тільки він його одягне, як рукава стають надто короткими, а поли надміру довгими. Ось видужаю й неодмінно напишу казку про цих двох малих». Мені та думка видалася цікавою, й тількино Гофман одужав, маленький Цахес вже був готовий, він працював над ним не більше двох тижнів». Сам Гофман називав свій твір «фантастичною п’єсою» і сам намалював його портрет, стверджуючи, що ніхто, крім нього, не знає Цахеса в обличчя.

Гофман народився в Кенігсберзі (нинішній Калінінград) в бюргерській родині. Закінчив Кенігсберзький університет за курсом права. Служив у Познані, Плоцьку, Варшаві. У своєму імені Ернст Теодор Вільгельм змінив третю частину на Амадей на честь свого улюбленого композитора Моцарта. В історії культури особистість Гофмана представлена талантами музиканта, художника, поета, а його творчість є реальним втіленням синтезу романтичного мистецтва. Він був людиною універсального обдарування, грав на різних інструментах і складав музику. Улюбленим і досконалим видом мистецтва для нього була музика. Він був оригінальним художником, що створював театральні декорації. Гофман сам ілюстрував свої твори, у його шаржованих малюнках завжди виявлялася схильність до гумору і жарту. Улюбленим художником Гофмана був французький карикатурист Жан Калло, знаменитий своїми гротескними малюнками, де реальність виступала у фантастичному вигляді.