Учнівський твір по драмі Фрідріха Шіллера «Розбійники». Видатний німецький гуманіст Фрідріх Шіллер замислювався над сенсом людського життя. Він вважав, що сучасна йому людина втратила простоту, щирість у стосунках з іншими і живе не за вірою, а за розрахунком і навіть у своїх ближніх вбачає вже не друзів, а суперників. «Розбійники» - перша драма Шіллера. Створена юним-генієм, вона і досі залишається одним із найцікавіших його творів. У ньому показано протистояння двох братів - Карла і Франца, синів графа Моора, носіїв двох протилежних світоглядів. Карл ненавидить убозтво навколишнього життя, ставиться з презирством до тих, хто улесливо кориться володарям, утискує злидарів. Він не хоче жити за тими законами, завдяки яким так добре живеться лицемірам, пройдисвітам, лихварям. «Чи ж втиснути мені своє тіло в корсет, чи ж зашнурувати законом волю? Закон примушує плазувати слимаком те, що повинно літати орлом». Карл Моор у глибині душі чистий і добрий юнак. Дізнавшись про рішення батька позбавити його спадка, він впадає у відчай, особисту образу сприймає як прояв несправедливості, що вже стало нормою в людських стосунках. Він з товаришами ховається в Богемському лісі, стає ватажком розбійників. Карл починає грабувати багатих, вельможних, тих, хто має владу, і допомагає знедоленим і гнаним.
Зарубіжна Література
Сила чарівності Шіллера
Ф. Шіллер народився в родині військового фельдшера. Закінчив військову школу і служив лікарем у полку. Однак з дитинства мріяв статі священиком. Читання художньої літератури ще там, у в’язниці, як називав Фрідріх військову школу, відродило «дух високих прагнень». Боротьбі за звільнену людину німецький письменник присвятив свою творчість. „Сила чарівності Шіллера була великою - вона охоплює всіх, хто спілкувався з ним”, - такими словами характеризує свого друга Гете.
В. Бєлінський виділяв такі сильні сторони Шіллера: гуманізм, волелюбність, ненависть до шовінізму, до всього того, що характеризувало феодально-абсолютистський, суспільний лад того часу.
Вічні трагедії людства (За трагедії У. Шекспіра «Гамлет»)
На початку XVII століття відбулося зіткнення старого світу, в якому панували феодальна темрява і жорстокість, і нового світла, яким керують згубні пристрасті і сила золота. Спостерігаючи за зіткненням двох зол, гуманісти того часу поступово втрачали віру в добро, справедливість і дружбу. Англійський драматург У. Шекспір присвятив трагедію "Гамлет" саме цій зміні епох.
Шекспірові твори в українських перекладах
Першим до перекладів творів Вільяма Шекспіра звернувся Микола Костомаров наприкінці 40х рр. XIX ст. Цей представник Харківської школи романтиків інтерпретував « пісню Дездемони з трагедії “Отелло”. Спроба Костомарова невдовзі ї стала віршем “Верба” — вільним переспівом у дусі народних пісень. 1854 року у Львові “уперше тодішньою літературною галицькою говіркою надруковано фрагменти з Шекспіра, які увійшли до збірки москвофіла Богдана Дідицького”.
І хоча цими перекладами не послуговуються сучасні читачі, М.Костомаров та Б.ДІдицький зробили благородну справу, виконали націєтворчу функцію. їхні переклади зробили можливим пряме, без посередників, спілкування української культури з англійською літературою і допомогли утверджувати ідею культурної рівності українців з іншими європейськими народами. Пояза українською знакових творів Шекспіра підкреслила повноцінність нашої мови.
Сонети Вільяма Шекспіра це взірець поезії
Не останнє місце в українській шекспіріані посідає Микола Лукаш. Він з далеко не найвідомішого Шекспірового тексту “Троїл і Крессіда” зумів створити “маленький шедевр”. Це і не дивно, адже М.Лукаш досконало володів 12 іноземними мовами. В сучасній Україні його перекладацька діяльність поціновується дуже високо.
До творів Вільяма Шекспіра звертались і перекладачі в діаспорі. Вони свідомо допомагали долати накинутий нашій культурі комплекс провінційності.
Жіночі образи у трагедіях Шекспіра
Образ Офелії - один з яскравих прикладів драматичної майстерності Шекспіра. Її життя показано ніби пунктиром: прощання з Лаертом, розмова з батьком, розповідь про божевілля Гамлета, бесіда і розрив з Гамлетом, бесіда перед сценою “мишоловки”, сцена божевілля.
Офелія з’являється перед нами у взаєминах із братом, батьком, принцом Гамлетом, у якого вона закохана. Вихована при дворі, героїня дуже самотня. Вона оточена людьми, які до неї байдужі. Дівчина - лише іграшка, знаряддя в чужих руках. Її любов до Гамлета стає ставкою у двірцевій грі. Рідний батько, Полоній, шпигує за нею і, довідавшись, що вона зустрічається з принцом, намагається перешкодити цій любові. До того ж не тільки тому, що його дочка нижча за Гамлета станом, але й тому, що Гамлет - з іншого табору, він - суперник Клавдія, на якого робить ставку Полоній. І батько, і брат вимагають, щоб вона відмовилася від любові до принца. Офелія - слухняна дочка, вона не звикла суперечити нікому. І річ не в тому, що вона позбавлена волі й самостійності. Просто вона й сама не до кінця вірить у серйозність намірів Гамлета. При цьому з Лаертом вона тримається більш вільно і на його застереження відповідає напівжартівливо:
Образ жінки у сонетах Шекспіра
У середині ХIV століття в Італії починається Епоха Відродження («Ренесанс»). Це перехід від середніх століть до культури Нового часу. Культура Відродження - міська культура, її розвиток прямо пов’язаний з розвитком міст. Це культурно-історична епоха найвищого розквіту. Хронологічні рамки в різних країнах різні. Італія - середина XIV століття, триває кілька століть. В інших країнах інший час. Англія - остання чверть XVI століття й перша чверть XVII століття. Відродження носить різний характер: Італія - культура, поезія, Німеччина - філософія, богослов’я, ідеологічний характер, Англія - театр. Відбувається формування нових буржуазних відносин. Економіка й розвиток Італії був попереду інших країн. Формування націй доводиться на епоху Відродження. Починається пошанування античності - починають осягатися грецькі цінності [5, 56].
Трагедія і торжество кохання (За трагедією В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта»)
Від часу створення трагедії В. Шекспіра "Ромео і Джульєтта" минуло не одне століття, але до цього часу глядачі хвилюються, стежачи за долею закоханих із Верони, а актори, що отримали роль у трагедії, сприймають це як найяскравішу подію у своєму творчому житті.
"Ромео і Джульєтта" (1595) належить до першого етапу творчості видатного драматурга, коли письменник створює в основному ліричні комедії. У двох же трагедіях (друга, крім названої,- "Юлій Цезар"), незважаючи на велику кількість похмурих сцен, перемагає все ж світла основа, перемогу святкують честь і справедливість.
Головні герої "Ромео і Джульєтти" молоді, чисті серцем, живуть відчуттям величезної радості буття, а потім - безмежного щасливого почуття. Оптимізм автора в цей період його творчості виявляється сильнішим за людиноненависництво і користолюбство.
Вічність проблем трагедії «Гамлет»
У трагедії Шекспіра "Гамлет" відтворене життя епохи Відродження. Гамлет - людина свого часу, тому не завжди його розуміє нинішній читач. У той же час Гамлет поза часом, бо проблеми, які він вирішує,- вічні, вони хвилювали різних людей у різні часи. Певно, від появи на цьому світі першої людини виникло питання про добро і зло. Між цими двома поняттями іде вічна боротьба. Людині ж випало на долю вибирати між добром і злом. Комусь вдається врівноважити їх, знайти "золоту середину", хтось постійно змінює свою позицію, бо ніяк не зрозуміє, що ж справді є зло, а що - добро. Так і Гамлет, адже і він казав, що викорінити зло можна тільки злом, і ще: "Щоб бути добрим - мушу бути лютим".
Наш сучасник Вільям Шекспір
Не плоть, не дух розпадеться в наші дні,
І людина відчайдушно сумує.
Ф. Тютчев
Шекспір був найбільшим драматургом-гуманістом Англії. Його творчість - вершина літератури епохи Відродження. Немає нічого дивного в тому, що в наш час п'єси Шекспіра не сходять з підмостків театрів світу. Великий драматург говорив про вічне і незмінне, - про людину, тому він завжди сучасний і затребуваний глядачем.