У 1850 році з подорожі по Сходу Флобер привіз задум роману, який назвав «Пані Боварі». В основі твору - доля молодої жінки з провінції. Емма Боварі в розквіті років і краси добровільно йде з життя, залишивши чоловіка і малолітню дочку. Що штовхнуло її до такого відчайдушного кроку? Що примусило відмовитися від життя, від його турбот і радощів? У тринадцять років мадемуазель Емму Руо віддали в пансіон урсулинок. Але їй найбільше подобалися квіти, в музиці - слова романсів, в книгах - хвилювання пристрастей», - пише Флобер про свою героїню. У пансіоні Емма крадькома читала романи, «де все про кохання», де пані непритомніють у альтанках, де соловїний спів у гаях і клятви в коханні при місяці.

Учнівський твір за романом Гюстава Флобера «Пані Боварі». Життя - це надто складна річ. Інколи людина, щоб відірватися від тяжкої буденності, починає мріяти, жити в уявному нереальному світі. Саме так сталося з героїнею роману «Пані Боварі», яка не погоджувалася з сірою буденністю життя і шукала в ньому, чи, мабуть, у своїх мріях, якогось свята почуттів, казкової любові, за хвилину якої можна віддати все життя. Задум цього роману виник у Флобера із бажання «відтворити сірий колір запліснівілого існування», тобто колір «буденності» епохи. «Я вдивлявся в плісняву, що вкривала душу», - відзначав автор. Саме проти такого кольору життя протестує Емма Боварі, намагаючись чимось скрасити його, зробити яскравішим і цікавішим. Свою героїню Флобер не наділив ні розумом, ні освітою, ні гарним смаком. У духовному плані вона не піднімається над йонвільським рівнем. Все те, про що мріє Емма, чим вона захоплюється, до чого поривається, позначене тривіальністю і може викликати лише іронічну посмішку. Виховувалася вона в пансіоні при монастирі, де зачитувалася романами, в яких «тільки й мови було, що кохання, коханці, коханки, переслідувані дами, що мліють у відлюдних альтанках… дрімучі ліси, сердечні жалі, присяги, ридання, цілунки». Під впливом таких романів формується життєвий ідеал Емми, головними складниками якого є кохання, кавалери, красиве «романтичне» життя в дусі тривіалізованої романтики.

«З ринкової точки зору ціна на мене невисока», — так говорив про себе американський поет Волт Вітмен. Цікаво, що видавці не дуже хотіли мати справу з цим поетом із «неправильними поглядами», і Вітмен здебільшого сам займався підготовкою збірки до видання, сам робив типографічне оформлення своїх віршів. Я дивлюся на портрет Вітмена... Сивий симпатичний дідусь. Що мене приваблює в ньому? Перше — те, що поет любив мандрувати. Він побував у сімнадцяти штатах, мандруючи пішки. Серед лісів, полів, серед природи поет почував себе навіть краще, ніж серед людей. І не дивно. Поет закриває очі і пригадує недавнє: серце завмирає — він тримає в руках тільки-но видану ним збірочку, яку назвав «Листя трави». Сам придумав назву, сам виготував палітурку. Тепер можна заявити на увесь світ, що він — поет. Із радістю в очах подарував видані екземпляри то одному, то іншому знайомому (вони б мали оцінити й похвалити, а може, й допомогти пробивати поетичну дорогу), а вони один за одним повернули йому збірочку, ніяково опустивши очі. Чому? «Почитайте, зрозумійте мене! І себе! І світ довкола нас! — ніби хотів крикнути поет. — Почитайте неспішно, вірш за віршем, пройдіть разом зі мною дорогами Америки і відчуйте себе частинкою людства, частинкою всесвіту! ...Ось лежу я під деревом. Хто я? Так, звичайна людина, без роботи, родини, якогось певного заняття. Не респектабельний чоловік. Але погляньте на це з іншого боку! Лю-ди- на! Хто вона така? Для чого живе в цьому світі? Що залишить після себе? Хіба варто тратити життя тільки на пристойну роботу й високу зарплатню? Бог створив нас різними. І головне — жити достойно...»

Образ життя відомого американського поета Волта Вітмена чимось схожий на життя багатьох його колег: він рано змушений був кинути школу, заробляючи на життя, працював розсильним, учнем друкаря, учителем у сільській школі, був репортером і редактором декількох нью-йоркських газет. Шлях його у літературу був насичений подіями, враженнями, різноманітними інтересами.
Складний і досить суперечливий, одержимий безмежним самолюбством, Вітмен претендує на звання американського творця епічної поезії. В. Вітмен описує, за його словами, "єдину, неподільну, небувалу, велику, складну демократичну націю".

У 1855 році 36-річний Волт Вітмен у бруклінській друкарні сам набрав і сам надрукував невелику книжку у дев'яносто п'ять сторінок. Мала вона назву «Листя трави» і містила 12 поем і віршів. Ні сам автор, ні читачі, ні критики не знали, що судилося цій збірці закласти підвалини нової американської поезії, що витримає вона випробування роками, що і в XX столітті вона матиме значний вплив на творчість багатьох поетів у різних країнах. А тоді, у 1855 році, збірка не мала широкого розголосу, не зрозуміли її ні знавці мистецтва, ні читачі. Вірші Вітмена здивували й збентежили, бо дуже не були схожі на традиційні, класичні. Навіть одного погляду на сторінку було достатньо, щоб помітити новітність їхньої форми: нічого схожого на звичну будову з чотирьох або восьми рядків, бо інколи ці рядки такі довгі, що автор змушений переносити їх.

Творчість великого американського поета-новатора Волта Вітмена стала своєрідною поетичною Біблією. Вітмен вірив у пророче покликання поета, який приходить на землю оновити її, "коли втрачають зміст слова і предмети". Своє нове поетичне світобачення поет втілив у збірці поезій "Листя трави", над якою працював протягом усього життя. Цей твір - свідчення космічності, епічної всеосяжності поетичного світобачення Вітмена. Водночас це виклад програми радикальної перебудови Всесвіту, відкриття і обожнювання Людини і Природи. Все це вимагало якісно нової образності та поетичної мови. Головним героєм є сам поет, який стає втіленням нового, вільного Людства.

Творчість великого американського поета-новатора В. Вітмена стала своєрідною поетичною Біблією. Вітмен вірив у пророче покликання поета, який приходить на землю оновити її, «коли втрачають зміст слова і предмети». Своє нове поетичне світобачення поет утілив у збірці поезій «Листя трави», над якою працював протягом усього життя. Цей твір — свідчення космічності, епічної всеосяжності поетичного світобачення Вітмена. Водночас це виклад програми радикальної перебудови Всесвіту, відкриття і обожнювання Людини і Природи. Все це вимагало якісно нової образності та поетичної мови. Головним героєм є сам Поет, який стає втіленням нового, вільного Людства.

Чому в світі так багато поетів? Хіба не все ще сказано? Можливо, і багато, тому, що кожен поет додає до всесвітньої скарбниці поезії щось неповторне. І ми відчуваємо: без цих слів не можна цілком розуміти світ. Вірші Артюра Рембо - це сповідь людини, яка відчуває своє «я» контрастом у світі. Все, що він робив, як мислив - це суцільний виклик писаним і неписаним законам суспільства. Поет шукав своє місце серед дерев, вулиць, людей і звірів - то єдине місце, яке належало б тільки йому, де б він відчув свій контакт зі світом. Тому він чутливо прислухався до світу, споглядаючи диво життя:
У блакитні вечори стежками йтиму я,
Буде колоти стерня, траву почну топтати;
Відчує свіжість полів тоді нога моя,
Я вітру голову дозволю овіває.

Уолт Уїтмен (1819-1892) - американський поет-новатор, один із найінтелігентніших людей свого часу, світову славу принесла поетові його книга віршів «Листя трави» (1855), над якою він працював все життя. Поезія Уолта Уїтмена оригінальна, новаторська за формою, за своєю тематикою та образами. Повставши проти умовностей романтичної поетики, Уїтмен проголошує ідеалом, мірою прекрасного-дійсність, реальний світ і стає співцем краси звичайного життєвого факту. В його книзі і численні замальовки побуту сучасної Америки (те, що до Уїтмена поезія не визнавала естетично цінним), і краса довколишньої природи, і соціальна трагедія расової нерівності в США. На противагу романтизмові, Уїтмен бачить вищу духовність в самій матеріальності світу і складає гімни людській природі, плоті або проклятій романтиками сучасній індустрії. Головний тон його поезії - захоплення світом, людством. Для нього всі грані життя одинаково прекрасні, всі його прояви для нього важливі і сповнені духовного значення.