Твір за віршем В. Маяковського «Лілічко! (Замість листа)». Серце ніколи не узгоджує з розумом прихід кохання. Поет В. Маяковський 1915 р. закохався в заміжню жінку Шлю Врік, яка слала йото музою на довгі роки. Дружні стосунки з родиною Еріків тривали до самої смерті Маяковського. Довгий час вони жили втрьох в одній квартирі. Осип Брік займався видавництвом віршів Маяковського. Коли 1928 р. вийшов перший том зібрання творів поета, то в ньому була зазначена посвята: «Л. Ю.Б, незважаючи на те, що Маяковський за цей час не раз серйозно закохувався і навіть збирався створити сім’ю. Один із ранніх віршів Маяковського «Лілічко! (Замість листа)» (1916) розповідає про його почуття до Лілі Брік. Він звучить, як живий голос поета, безпосередньо звернений до коханої жінки, що стоїть перед ним. Це плутано-схвильована мова людини, для якої зараз в коханні вся її доля. Поет говорить і про невідворотність прощання:

Я ліру присвятив народу своєму.
М. О. Некрасов
Тема Росії і стан російського селянства хвилювали багатьох письменників і поетів. Ще Пушкін показав важкий стан селянства в безправній і голодній Росії. Чітко зобразив ситуацію в Росії Лєрмонтов: «країна рабів, країна панів». Некрасов у своїй ліриці відбиває свій погляд на стан народу в сучасній йому Росії. Він насмілився глянути в очі правді й у весь голос заявити про страждання народу, про його безмежне терпіння і справжню шляхетність. Дворянин по походженню, Некрасов, як ніхто інший, зумів зрозуміти душу російської людини і перейнятися повагою до народу. Тому всю свою творчість він присвятив служінню народу. Поет говорив: «Я покликаний був оспівати твої страждання, терпінням вражаючий народ». Недарма образ Музи Некрасов взяв не з античної міфології, до якої зверталися багато хто з його попередників а з народного життя. В 1848 році Некрасов пише вірш «Вчорашній день, годині у шостій…», де показує образ своєї Музи:

Селяни - беззахисні жертви поміщиків. Вони терплять багато несправедливостей, але, скаржитися їм нікому. «Високо бог, далеко цар», - говорить Мотрону Тимофіївні старий Савелій. Цар, який тримав у своїх руках державну владу, не захисник народу. Царська влада представляється селянинові у вигляді двох страшних лих - поборів і рекрутчини, що залишала сім’ю без годувальника. Сам цар не з’являється в поемі, зате народові добре відомі царські слуги: чиновники, поліцейські, військові начальники. У розділі «Щасливі» розповідається про продажність под’ячих, про государевому надісланому, втихомирювати бунт селян у селі Правець повіту Недиханьева Переляканий губернії, у розділі «Демушка» - про «неправедних суддів», для яких селянське горе - випадок поживитися:

Н. А. Некрасов став першим поетом, «ліру присвятив народу своєму», який оспівав у своїх творах народні страждання, «поставив на вигляд Росії образи її годувальників». Некрасов творив у той час, коли в житті народу наступив особливо важкий період: у п’ятдесяті роки настала криза самодержавно-кріпосницької системи, свавілля поміщиків і страждання народу досягли свого апогею. Однак і після скасування кріпосного права життя селян не покращилася: дарована народу свобода змушувала їх йти в місто на заробітки, де чекали злидні, голод і все той же непосильна праця. Некрасов не міг спокійно дивитися на муки, що випали на долю селян, залишатися байдужим до долі народу, тому народна тема стала найважливішою у творчості поета. Вона представлена в творах Некрасова в усьому її різноманітті. Нерідко загальне в селянського життя поет зображує через індивідуальне. Долі некрасовські героїв різні, але кожна сповнена гіркоти й трагізму. Так, поет оповідає про «Огородник лихом», «що погубила свій вік за дворянську дочка». Герой вірша виявляє надзвичайне благородство і силу духу, коли, спійманий біля її «Горенки», він вирішив не накликати на «дівчину-красу» ганьба і прийняв за цей «залізний убір на ноги». Інший герой, візник Ванюха, «хлопець рудий», повісився, коли зрозумів, - що купець залишив у нього в санях срібло і «він, Ваня, став би багатий», але «господь справедливий поплутав жартома …». Купець щасливий вчасно згадав про гроші, а у Вані, який звик жити в бідності, «скаламутився розум» при вигляді срібла, володарем якого він міг би стати.

Н. А. Некрасов відноситься до числа тих російських поетів, які всією своєю творчістю як би вели суперечку з попередньою літературною традицією і в той же час самі створювали традицію нову, що характеризує той час, в яке вони творили. М. О. Некрасов повністю переосмислює подання про поезію, про роль поета у житті суспільства. Але для того щоб сперечатися з традицією, треба було встановити з нею зв’язок. А тому цілий ряд віршів Н. А. Некрасова носять явно полемічний характер. Таким стає і одне з кращих, на мій погляд, віршів поета - «Елегія».

Вірш «Елегія» було написано в 1874 році і стало відповіддю Н. А. Некрасова на висловлювання на адресу поета багатьох критиків.

Образи захисників народних в поемі Некрасова «Кому на Русі жити добре»
На мій погляд, твір «Кому на Руси жить хорошо» можна назвати «народною книгою», в якій описується нелегке життя селянина. Микола Олексійович Некрасов був одним з перших російських поетів, який серйозно займався проблемою селянського життя. До створення поеми Некрасов приступив у 1863 році і працював над нею до останніх днів свого життя. Це одне із самих значних творів у його житті. Але поема так і не була закінчена. Питання, на яке повинні були отримати відповідь мандрівники, навіть на сьогоднішній день залишається актуальним. Навіть у незавершеному вигляді поема являє собою великий твір. Вона широко охоплює події народного життя, в ній піднімаються головні питання того часу. Поема відображає селянські радощі й прикрощі, а головне - надію на краще.

Кращою психологічною драмою А. Н. Островського по праву вважається “Безприданниця”. Її нерідко зіставляють із “Грозою”, і у відомій мері це справедливо. “Гроза” - головне добуток дореформеної драматургії Островського, “Безприданниця” же вбирає в себе багато мотивів післяреформеної творчості драматурга. На зіставлення цих п’єс наводить і те, що в обох перед нами розгортається драма неабиякої жіночої натури, що приводить до трагічної розв’язки. Нарешті, важливо й те, що в обох п’єсах істотну роль грає збірний образ волзького міста, у якому відбувається дія. Але розходження епох, зображених у цих п’єсах, привело до доконаної відмінності художнього миру “Грози” і “Безприданниці”. “Безприданниця” - драма буржуазної епохи, і це вирішальним образом впливає на її проблематику. Якщо душу Катерини в “Грозі” виростає з народної культури, одухотвореної моральними цінностями православ’я, то Лариса Огудалова - людина нового часу, що порвав зв’язок з тисячолітньою народною традицією, що звільнила людини не тільки від підвалин моралі, але й від сорому, честі, совісті. На відміну від Катерини, Лариса позбавлена цілісності. Її людська талановитість, стихійне прагнення до моральної чистоти, правдивість - усе, що йде від її багато обдарованої натури, високо піднімає героїню над навколишніми. Але сама життєва драма Лариси - результат того, що буржуазні подання про життя мають над нею влада, впливають на її розуміння людей.

Для творів реалістичного напряму характерне наділення предметів або явищ символічним сенсом. Першим цей прийом використав А. С. Грибоєдов у комедії «Лихо з розуму», і це стало ще одним принципом реалізму. О. М. Островський продовжує традицію Грибоєдова і начає важливим для героїв глуздом явища природи, слова інших персонажів, пейзаж. Але в п’єсах Островського є і своя особливість: наскрізні образи - символи задані в назвах творів, і тому, тільки зрозумівши роль символу, закладеного в назві, ми можемо зрозуміти весь пафос твору. Аналіз цієї теми допоможе нам побачити всю сукупність символів у драмі «Гроза» і визначити їх значення і роль у п’єсі.

“Суспільний сад на високому березі Волги; за Волгою - сільський вид”, - такою ремаркою Островський відкриває “Грозу”, Дія російської трагедії підноситься над волзькою широчінню, розорюється на всеросійський простір, йому відразу ж надається поетична окриленість: “Не може вкритися град, у верху гори коштуючи”. У вустах Кулинина звучить пісня “Серед долини рівна” - епіграф і поетичне зерно “Грози”. Це пісня про трагічність добра й краси: чим багача духовно людина, тим менше в нього опор, тим драматичне його існування. У цій пісні вже передбачається доля героїні з її людською неприкаяністю, з неможливістю знайти опору й підтримку, з її невмінням пристосовуватися до обставин. І от перед нами Катерина, який однієї дано в “Грозі” удержати всю повноту життєздатних початків народної культури. Звідки ж беруться в Катерини життєві джерела цієї цілісності? Для того щоб це зрозуміти, треба звернутися до культурного ґрунту, що неї харчує. Без її характер Катерини в’яне, як скошена трава.