У кожного часу свій жанр. І якщо друга половина XІX століття подарувала світові велику кількість прекрасних і різних романів, то в XX столітті, попри недовіру видавців, відстоює свої права малий жанр. Світова література знає талановиті новели Анатоля Франса, Франсуа Моріака, О. Генрі та інших. І в російській літературі новела мала прихильників, зокрема І. Буніна.

Короткі за обсягом, твори І. Буніна вміщують цілий світ. Глибокою мудрістю і любов'ю до життя вражають його оповідання, серед яких за одне із кращих вважаю оповідання "Чаша життя".

У цьому оповіданні ціла історія життя героїв - однієї жінки й трьох чоловіків Саня Дієсперова замолоду була гарною дівчиною, вродливою, веселою й безтурботно щасливою. Вона раділа життю, сонцю, літу, своїй красі. Вона кохала семінариста Іорданського, але боялася його та й батьки радили іншого, гострого на слово службовця Селихова. Вона обрала Селихова, але що то було за життя!

Російська література XIX століття мала особливу місію: вона була голосом усіх прогресивних людей країни, єдиною можливістю говорити про протиріччя і трагізм сучасності, відбивала напружене шукання громадської й особистої правди. Федір Михайлович Достоєвський усвідомлював цю місію повною мірою, його особиста доля і творчість - це напружений пошук шляхів удосконалення людства.

Роман Ф. М. Достоєвського "Злочин і кара" - один із найскладніших творів в історії світової літератури. Навіть виходячи з того, як роман сприймається читачем, він чи не єдиний твір такого плану. Особисто на мене твір спочатку справив враження цілковито зрозумілого: ніяких натяків, ніяких загадок, ніяких таємничих подій. Насправді ж, злочин Раскольникова щільно пов'язаний із його теорією, а ця теорія - злочинна.

Тема «маленької людини» є однією з центральних тем у російській літературі. Її торкалися у своїх творах і Пушкін («Мідний вершник»), і Толстой, І Чехов. Продовжуючи традиції російської літератури, особливо Гоголя, Достоєвський з болем і любов’ю пише про «маленьку людину», що живе в холодному і жорстокому світі. Сам письменник зауважив: «Усі ми вийшли з Шинелі Гоголя». Тема «маленької людини», «принижених і ображених» особливо сильно прозвучала у романі Достоєвського «Злочин і кара». Одну за одною розкриває письменник перед нами картини безпросвітної бідності. Ось кидається з мосту жінка, «з жовтим, довгастим іспітим особою і запалими очима». Ось йде по вулиці п’яна збезчещена дівчинка, а за нею йде жирний франт, який явно полює за нею. Спивається і кінчає з собою колишній чиновник Мармеладов, якому «немає куди йти» в житті. Змучена убогістю, гине від сухот його дружина, Катерина Іванівна. Соня йде на вулицю торгувати своїм тілом.

Людська душа, її страждання і муки, муки совісті, моральне падіння, і духовне відродження людини завжди цікавили Ф. М. Достоєвського. У його творах зустрічається багато персонажів, наділених воістину трепетним і чуйним серцем, людей, добрих за природою, але з тих чи інших причин опинилися на моральному дні, втратили повагу до себе як особистості або опустили свою душу в моральному плані. Деякі з цих героїв так ніколи і не піднімаються на колишній рівень, а стають справжніми негідниками. Іншим же героям належить пройти важкий і важкий шлях воскресіння своєї душі, повернення їй людської подоби. До одних з таких персонажів належить і Родіон Раскольников, Головний герой роману «Злочин і кара».

У романі «Злочин і кара»Ф. М. Достоєвський показав трагедію особистості, яка бачить багато протиріччя своєї епохи і, заплутавшись остаточно в життя, створює теорію, яка йде врозріз з головними людськими законами. Ідея Раскольнікова про те, що є люди - «тварі тремтячі» і «право мають», знаходить у романі багато спростування. І, мабуть, найяскравішим викриттям цієї ідеї є образ Сонечки Мармеладової. Саме цій героїні судилося розділити глибину всіх душевних мук Раскольникова, які він відчув після вбивства баби лихварки та Лисавета. Саме Соня була постійно поруч з Раськольниковим, допомагаючи йому розібратися в собі і прийти до тих вічних цінностей, які уособлювала в своєму характері бідна й покірливого дівчина. Сенсом життя Сонечки є співчуття до людини, співчуття до всіх живуть. Вона не ділить людей на добрих і злих. Для неї будь-який людина є гарним. Соня має велику силу співчуття, і ця сила змушує її йти по всіх колах пекла, штовхає її до таких же «принижених і ображених» людям, як і вона сама. Раскольников називає таких людей, як Соня, «бідними і лагідними», які «все віддають, дивляться лагідно і тихо». Але саме ця якість і робить Соню здатної на сильні вчинки, які вимагають від людини великого морального мужності.

Сергей Есенин не столько человек, сколько орган, созданный природой исключительно для поэзии...

Максим Горький

Російську поезію XX століття неможливо уявити без віршів Сергія Єсеніна. До вершин поезії поет піднявся з глибин народного життя. З юності в його серце запала Росія, її сумні та розлогі пісні, бунтарський разінський дух та кандальний сибірський брязкіт, церковний благовіст і сільська тиша, веселий дівочий сміх та горе матерів, що втратили своїх синів на війні. І пізніше все це знайшло своє відображення у віршах Єсеніна.

Максим Горький якось назвав С. Єсеніна не поетом, а органом, начебто створеним природою спеціально для поезії. До цього хочеться додати, що ця поезія в багатьох випадках є голосом "олюдненої" природи, яка розповідає сама про себе. І оскільки ми до природи жорстокі, то її звертання до нас сповнені туги, бо "за тыщи пудов конской кожи и мяса покупают теперь паровоз", бо людина вибирає, кому жити, кому вмерти.
Це і є, як на мене, темою вірша "Пісня про собаку". Проте уже назва не піддалася перекладу. По-перше, російська мова розрізняє "песню" і "песнь". Перше - щось побутове, звичайне, друге завжди трагічне, високе - "Песнь (ніколи не "песня") о Роланде" або щось подібне. По-друге, в українській мові слово "собака" чоловічого роду. То ж будемо цитувати текст вірша не в перекладі, а в оригіналі.