«Батьківщина не є умовність території, а приналежність пам’яті і крові, - писала Марина Цвєтаєва. - Не бути у Росії, забути Росію - може боятися тільки той, хто Росію мислить поза собою. У кого вона усередині - той втрачає її лише разом з життям». Слідом за великими поетами Росії Марина Іванівна Цвєтаєва пронесла, у душі і оспівала у ліриці велике і святе почуття до батьківщини. Покинувши країну через чоловіка - білого офіцера, вона в душі ніколи не вважала себе емігранткою, жила інтересами Росії, захоплювалася її успіхами і, страждала через невдачі. Цвєтаєва винила у всіх своїх нещастях себе і жагуче мріяла повернутися в Росію:
Далечінь, природжена, як біль,
Настільки батьківщина і настільки - Доля,
Що всюди, через всю Даль - всю її із собою несу!

Чудовий російський поет Марина Цветаєва один раз сказала: “Я не вірю віршам, які - ллються. Рвуться - так!” І доводила це протягом всього життя власними із серця - рядками. Це були дивно живі вірші про пережитий, не просто про вистражданий - про горе . І в них завжди було і є подих. У самім буквальному значенні: чутно, як людина дихає. Всі вірші Цветаєвої мають джерело, ім’я якому - душу поета. Якщо душа родилася крилатої - Що їй хороми - і що їй хат Навіть у найперших, наївних, але вже талановитих віршах виявилася краща якість Цветаєвої як поета - тотожність між особистістю, життям і словом. От чому ми говоримо, що вся поезія її - сповідь! У жовтні 1910 року Цветаєва, ще учениця гімназії, на власні гроші видає свій перший збірник віршів “Вечірній альбом”. Перша книга - щоденник дуже спостережливої й обдарованої дитини: нічого не вигадане, нічого не прикрашено - усе прожито нею:
Ах, цей мир і щастя бути на світі

Філософ Геродот говорив: «Під час миру сини ховають батьків, під час війни батьки ховають синів» Ім'я Михайла Олександровича Шолохова відомо у всьому світі. Він зіграв видатну роль у світовій літературі 20 сторіччя. Під час Другої Вітчизняної Війни перед письменником постало завдання: знищувати своїм повним ненависті словом ворога і зміцнювати любов до Батьківщини у радянських людей.

Кажуть, що назва твору, наче зернятко, містить весь наступний текст: його тему, ідею, систему образів. Не будемо дискутувати на цю тему, а подивимось, що значить слова "судьба", бо хоч і перекладається "доля", а все ж не те.

У романі-епопеї М. Шолохова «Тихий Дон» зображена історія козацтва у бурхливий час із 1912 по 1922 рік. У цьому добутку Шолохов відбив і своєрідний уклад життя козаків, і їхні традиції, культуру і долю. Роман насичений подіями суспільно-політичного життя, які дуже вплинули на долю донського козацтва. Головні герої роману - люди з яскравими індивідуальними характерами, сильними страстями, непростими долями. Григорій Мелехов, чий моральний вигляд і тернистий життєвий шлях показані в романі найбільше глибоко, не випадково займає центральне місце в романі. У його життєвих шуканнях відбилася доля всього донського козацтва в цей нелегкий час. Із самого дитинства Григорій усмоктує в себе тягу до вільної селянської праці, турботу про зміцнення господарства, про сім’ю. Письменник показує нам, що традиції козацтва містять у собі загальнолюдські моральні цінності. Світ, у якому живе козацтво, наповнений фарбами, насичений красою рідної природи. Автор роману створює прекрасні пейзажі донської землі, які допомагають йому глибше розкрити характери героїв, а читачам - перейнятися силою і красою життя козацтва. Початок роману малює побут і долю козачої станиці напередодні першої світової війни. Здавалося б, ніщо не передвіщає майбутніх потрясінь. Життя козачого хутора Татарського тече мирно і спокійно.

Сам потомствений козак, письменник М. Шолохов зберіг для нас яскравість і точність козачого мовлення, його образність, показав життєву мудрість цього народу, любов до жарту, описав його звичаї і долі. Енциклопедією козачого життя можна назвати романи Шолохова «Тихий Дон» і «Піднята цілина». Завдяки таланту автора читач починає любити цей край, навіть якщо ніколи не був на Доні. І тем болючіше читати про те, що стало з козаками після революції, коли закрутили червоні і білі вітри над донською землею, а над хуторами і станицями забушувала пожежа війни і руйнування. Розколовся тихий Дон, зламалася єдність козаків, через серця пройшов цей розлам. Існує директива Свердлова про розказачування. У цьому злочинному наказі, схваленому більшовицьким керівництвом, передбачалися масові страти не тільки тих, хто прямо брав участь у боротьбі з Радянською владою, але навіть і тих, хто тільки допомагав повстанцям! На щастя, повністю це дивовижне розпорядження (яке, звичайно, було таємним) виконати не вдалося.

Михаил Шолохов, каждый открывает его по-своему. Каждому нравится свой герой рассказов Шолохова. Это и понятно. Ведь судьбы героев, проблемы, поднятые Шолоховым, созвучны нашему времени.

Но мой Шолохов не только автор произведений. Он, прежде всего, человек интересной, яркой судьбы. Посудите сами: в шестнадцатилетнем возрасте юный Шолохов чудом уцелел, попав в руки к властолюбивому Нестору Махно, в тридцать седьмом не раз выручал своих друзей от гонений и репрессий. Его обвиняли в плагиате, симпатиях белому движению, пытались отравить, убить. Да, много испытаний выпало на долю этого писателя. Но он не уподобился траве, которая «растёт, покорно клонясь под гибельным дыханием житейских бурь». Несмотря ни на что, Шолохов остался прямолинейным, честным, правдивым человеком. Одним из проявлений его правдивости явился сборник рассказов «Донские рассказы».