"Мені сумно на тебе дивитися ..." - так починається вірш Сергія Єсеніна, найбільш мені сподобався. У цього поета мені подобаються багато віршів, особливо про милі серцю російські простори, села, берези. У них всі слова зрозумілі, читаються просто і легко. Це ж вірш, на мій погляд, як-то виділяється із загальної маси. Є схожі на нього, такі, як "Лист до жінки", "Вечір чорні брови насупив ...", але це мене більше торкнулося. У рядках видно жаль про те, що було і чого не виправити вже. Відчувається, що Єсеніну важко було його написати, душа його була скута ланцюгами минулого. Він з відчаєм дивиться на підсумок прожитих років:

Знову я відкриваю збірку віршів Єсеніна. Рядки, рядки швидко миготять у мене перед очима. Про Батьківщину, про кохання, про дружбу, про те, що тривожить і радує серце - про все це писав поет. З темою Батьківщини ми часто зустрічаємося в творах різних авторів. У цьому достатку слів про дорогу куточку землі я зупиняю свій вибір на віршах Єсеніна. Про те, що значить Батьківщина для людини, чудово сказано в старовинній російській приказці: "Людина без батьківщини - соловей без пісні". Справді, що може бути сумніше солов'я, позбавленого свого голосу? Сіра, непоказна, полохлива пташка. Так само без батьківщини спорожнілій стає і душа людини. У кожного з нас є край, де все здається особливим і прекрасним. Для Єсеніна, на мій погляд, тим куточком, де серцю близька кожна дрібниця, була Росія з її "нескінченними рівнинами". Його синівську любов до російської землі ми бачимо у тривожних і часом болісних роздумах про сьогодення і майбутнє країни:

Я прочитав багато байок І. А. Крилова, але найбільше мені сподобалась байка "Камінь і Черв'як". Головні герої: Камінь, Черв'як, Дощ і Оповідач-автор.

Сюжет байки такий: Камінь, який Лежав на ниві, картав Дощик, що поливав землю. Камінь обурювався через те, що лежить на полі багато років і ніхто не подякував йому за це, а Дощу, що йшов дві-три години, усі раді. Черв'як сказав йому, щоб той замовк, бо Дощ зростив посіви, а Камінь займав лише місце на ниві.

Сюжет байки побудований на алегорії. Камінь нагадує ліниву і хвалькувату людину, Дощ — працьовиту людину, а Черв'як є втіленням об'єктивності.

Однією з перших форм художнього мислення поряд з міфом була байка - коротке оповідання, найчастіше у віршованій формі, переважно сатиричного характеру. В чому ж секрет такого довголіття літературного жанру? Чого навчає нас байка?
Найчастіше героями байки є звірі, рослини, неживі предмети, які дають можливість говорити про вади чи недоліки людей. І читач, як правило, дуже добре розуміє алегоричні образи цих творів.
Герої байки І. Крилова "Квартет" "вигадниця Мартишка, Осел, Козел та клишоногий Мишка" взялися не до своєї справи і тому мають дуже смішний та жалюгідний вигляд. Ця байка вчить нас, що кожен повинен виконувати ту роботу, до якої має хист, особливо коли це стосується такої витонченої сфери діяльності, як мистецтво.

Іван Андрійович Крилов був надзвичайно талановитою людиною: захоплювався математикою й іноземними мовами, поезією та музикою, писав п'єси та видавав часописи.

Проте найбільше визнання й славу принесли йому байки. Славу великого російського байкаря Крилов зажив ще за життя. Коли Івана Андрійовича запитували, чому він пише байки, він відповідав: "Байки зрозумілі кожному". Так, байки Крилова знані всіма й зрозумілі кожному. Хто з нас не читав його прекрасних байок, не дивувався його кмітливим, дотепним, розумним висловам, багато з яких стали афоризмами?

Відомий російський байкар, представник просвітницького реалізму критичного напрямку. Література захоплювала І. Крилова з дитячих років і, хоча працював дрібним чиновником і бібліотекарем, вже з 20 років був видавцем власних журналів, де друкував яскраві сатиричні твори. Перші байки - «Дуб і тростина», «Вередлива наречена» - були надруковані 1806року в журналі «Московський глядач». Успіх був незаперечний. Крилов створив майже 200 байок. В. Бєлінський висловив своє захоплення творчістю Крилова, сказавши, що «це не просто байки: це повість, комедія, гумористичний нарис, зла сатира». Майже третина байок написана на сюжети, спільні з творами Лафонтена, але читачів захоплює актуальність, народність, простота і ясність думки. Багато висловів з байок стали афоризмами, ними користуються і тепер: «А Васька слухає та їсть», «Ай Моська, певне що сильна, раз гавка на слона». Ім’я Крилова назавжди увійшло не тільки в російську, але й всесвітню літературу. Вдячні нащадки на зібрані народом кошти спорудили пам’ятник байкареві - в Петербурзі у Літньому саду.

Байки І. А. Крилова - прекрасна школа спостережень життя, явищ, характерів. Байки зацікавлюють і динамічними сюжетами, і зображенням характерів дійових осіб, зокрема тварин, комах, птахів. Однак тварини, комахи і риби у байках, за влучним висловом І. Франка, "одною бровою підморгують на людей". Тож кожна прочитана байка викликає у людини роздуми. Читаючи байку "Дем'янова юшка", розумієш: історія, яку розповідає автор, зовсім не про конкретних Дем'яна та Фоку й не про юшку та надмірну гостинність. Дем'ян уособлює такі риси, як нав'язливість, причепливість, настирливість, невміння з повагою ставитися до бажань іншої людини. І ще байка вчить: гарні наміри не завжди мають добрі наслідки. Невміння працювати спільно, дбаючи про загальну справу, а не про власні уподобання, уособлюють персонажі байки "Лебідь, Щука й Рак". Останній рядок цієї байки - "Та тільки віз і нині там" - став крилатим висловом. Іноді за допомогою цих слів характеризують стан справ людини, яка не здатна завершити розпочате. Байка допомагає зрозуміти: перш ніж узятися за якусь справу, треба добре зважити і свої можливості, і можливості своїх спільників. Інакше вийде з тієї справи "тільки мука". Невігласів і неуків викриває І. А. Крилов у байці "Мавпа й окуляри". Деякі люди дуже схожі на персонажа байки: не здатні зрозуміти якесь явище, вони заперечують або забороняють його. Чимало дійових осіб байок І. А. Крилова ніби прийшли з народних казок. Їхні "характери" добре відомі, але автор створює такі ситуації, в яких розкривається їхня сутність.

"Гранатовий браслет" - одне з найкращих оповідань видатного російського письменника О. І. Купріна, в якому автор засуджує буржуазну мораль, бездуховність, лицемірство сучасного йому суспільства.

Твір по добутках «Молох», «Олеся», «Двобій». О. І. Купрін у кращих своїх добутках відбив буття різних станів російського суспільства кінця XIX - початку XX сторіччя. Продовжуючи гуманістичні традицій російської літератури, особливо Л. М. Толстого і А. П. Чехова, Купрін - був чуйний до сучасності, до її актуальних проблем. Літературна діяльність Купріна почалася в пору його перебування у кадетському корпусі. Він пише вірші, де звучать то ноти зневіри і туги, то чуються героїчні мотиви («Сни»). У 1889 році вихованець юнкерського училища Купрін друкує у журналі «Російський сатиричний листок» невеличке оповідання, що називається «Перший дебют». За опублікування оповідання без дозволу начальства Купрін був підданий арешту на гауптвахті. Вийшовши у відставку та оселившись у Києві, письменник співробітничає у київських газетах. Цікавим літературним явищем була серія нарисів «Київські типи». Створені ним образи відбивали істотні риси строкатої міської обивательщини і людей «дна», характерні для всієї Росії.