Пісня про Буревісника - пам'ятка доби російських революцій

"Пісня про Буревісника" - це один із найвідоміших творів Максима Горького. Написаний на злобу дня свого часу - початку XX століття - він в алегоричній формі містив заклик до боротьби, до дії. Зважаючи на те, якими були наслідки революційної бурі, що її кликав Буревісник, твір почали сприймати ледь не іронічно.

Героїня оповідання "Стара Ізергіль", промовивши ці слова, мала на увазі те, що кожній людині надається можливість для здійснення подвигу. Та чи кожна людина здатна скористатися з цієї можливості?

У оповіданні Ізергіль подає своє розуміння подвигу. Подвиг - це героїчний вчинок. Але в чому героїзм? Може, в тому, щоб протиставити себе цілому світові, як це зробив Ларра? Адже він по-справжньому горда й волелюбна людина. Так, але кому від того легше? Кому потепліло від того, що він поряд? Нікому, бо він хотів волі лише для себе. Подвиг - це завжди самозречення. Адже вчинити так, як диктує егоїзм, неважко. Так і робить селянин із оповідання "Челкаш", ладний вбити товариша заради грошей. Набагато важче зважити на думку іншого, пристати на його позицію.

Сцена балу в комедії готується заздалегідь. З точки зору ідейного конфлікту п’єси розвиток дії передбачає монологами Чацького і Фамусова, в яких протиставляються ідеали та ідейні переконання «століття нинішнього» і «століття минулого», виявляється неприйняття суспільством ідей і думок Чацького - представника передової дворянської молоді 10-20-х років XIX сторіччя.

Комедія А. С. Грибоєдова “Горі від розуму” являє собою реалістично написану найширшу картину життя Росії після Вітчизняної війни 1812 року. У багатій галереї образів, даних у комедії, майстерно представлені й чиновницький мир, і сановне дворянство, і люди, що дотримуються передових поглядів. У комедії порушені всі гострі політичні й суспільні питання того часу: про кріпосне право, про службу, про освіту, про дворянське виховання; знайшли своє відбиття спори про суд присяжних, про пансіони, інститути, про взаємне навчання, про цензуру й т.п. Головним героєм комедії є Чацький. У його образі Грибоєдов оспівав “саму блискучу епоху тодішньої Росії, епоху надій і піднесеної юності”, як говорив через тридцять років А. И. Герцен. Шацький виріс у будинку Фамусова, у дитинстві він виховувався й учився разом із Софією. Ми знаємо, що він людина утворений, займався літературною роботою, був на військовій службі, мав зв’язок з міністрами, три роки був за кордоном. Перебування за кордоном збагатило Шацького новими враженнями, розширило його кругозір, але не зробило його шанувальником усього іноземного. Від цього низькопоклонства перед Європою, настільки типового для фамусовського суспільства, Чацького охоронили властиві йому якості: справжній патріотизм, любов до батьківщини, до її народу, критичне відношення до навколишньої дійсності, незалежність поглядів, розвинене почуття особистого й національного достоїнства.

Одним з видатних добутків першої половини XIX століття є комедія А. С. Грибоєдова “Горі від розуму”. Кожний герой п’єси, виявляючи собою типовий образ, володіє в той же час неповторними індивідуальними рисами. Автор зображує своїх героїв настільки ж складними, як складні реальні люди. Одним з найбільш суперечливих характерів у п’єсі “Горі від розуму” наділена Софія. Дуже добре про це сказано в статті И. А. Гончарова “Мільйон роздирань”. Він говорить про змішання в Софії “гарних інстинктів з неправдою”, “живого розуму з відсутністю всякого натяку на переконання”. Але вона “загублена в духоті, куди не проникає жоден промінь світла, жодна струмінь свіжого повітря”. Гончарів побачив у ній “задатки незвичайної натури”, і тому “недарма неї любив і Шацький”. Від природи Софія наділена гарними якостями: сильним розумом, незалежним характером. Вона здатна глибоко переживати й щиро любити. Ця дівчина одержала гарне утворення й виховання. Героїня захоплюється читанням французької літератури. Але, на жаль, всі ці позитивні риси характеру Софії не могли одержати розвитку у фамусовським суспільстві. Подання про людей вона черпала із сентиментальних французьких романів, ця література розвила в Софії мрійність і чутливість. Тому вона не випадково звернула увагу на Молчаліна, що своїми рисами й своїм поводженням нагадував їй її улюблених героїв. Однак не можна сказати, що Софія осліплена: вона здатна оцінити обранця здорово й критично.

Дуже часто в житті ми стикаємося з людьми, яких можна порівняти з фамусовскім суспільством. Вони підлі, дурні і бездарні. Що ж таке розум для них? І що він означає насправді? Ці питання вирішуються в великому творі російської літератури А.С. Грибоєдова «Горе від розуму». Це горе було головному герою комедії Олександру Андрійовичу Чацькому - розумному, шляхетному, чесному і сміливому людині. Він ненавидить і зневажає фамусовское суспільство, в якому головною темою в житті є чінопоклонство. Його можна порівняти з героєм-одинаком, який б’ється з цілим полком. Але його перевага була в тому, що він був надзвичайно розумний. Чацький хотів чесно служити своїй Батьківщині, але він не бажав прислужувати вищим чинам: «Служити б радий, прислужувати нудно». Ці його слова свідчать про те, що перед нами гордий, дотепний і красномовна людина. У цьому творі А.С. Грибоєдов показує конфлікт між двома протилежними сторонами - Чацьким і фамусовскім суспільством. Олександр Андрійович - жертва свого дотепності.

В системі персонажів п’єси О. С. Грибоєдова «Горе від розуму» важливе місце посідають жіночі образи. Центральним є образ Софії, дочки Фамусова, московського пана, керуючого в казенному місці. Її образ важко визначити однозначно. Пушкін в своїй критичній статті зауважив: «Софія написана неясно». Французькі книжки, на які нарікає Фамусов («Ей сну немає від французьких книг»), фортепіано, вірші, французька мова та танці - ось те, що вважалося необхідним у вихованні панянки того часу. З одного боку, сімнадцятирічна дівчина життєво мудра (адже вона дочка свого батька), розважлива, з іншого боку, сліпа у своїй любові до Мол-чаліну. Адже вона любить не його, а той ідеал, який вона почерпнула з сентиментальних французьких романів. Але цей ідеал на самому ділі виявляється далекий від досконалості. Вона щира у своєму прагненні протегувати «безрідному» Молчаліна, надалі ж сподіваючись зробити з нього «чоловіка-хлопчика, чоловіка-слугу». Адже Софія - дівчина свого класу й часу. А в суспільстві панує всевладдя жінок, тому «чоловік-хлопчик, чоловік-раб жінчиних пажів» - це усвідомлена чи неусвідомлена мрія Софії.

Читання цього оповідання виявилося для мене дуже легким, і одразу захотілося повернутися до нього ще раз. Сама назва притягувала незвичайністю і якоюсь окриленістю.

Про кохання писали, мабуть, усі письменники та поети, але наскільки різними є люди, настільки різним постає це почуття у художніх творах. Видатний російський письменник Іван Бунін теж створив власну "філософію кохання".
На його думку, кохання - це "темні алеї", сповнені чогось таємничого і несподіваного, це чудова мить, що часто веде до трагічного фіналу і яку дуже легко загубити або не впізнати вчасно. Потім можуть прийти тяжке розчарування, смуток, і навіть загибель інколи є рятунком для почуття. У творах Буніна трапляються трагічні фінали через конфлікт між ідеальним і реальним, але загибель героїв чомусь досить часто постає у нього світлою, принаймні має вигляд кращої з можливих розв'язок.
З подібним протиріччям реального й ідеального ми стикаємось і в оповіданні "Легке дихання".