Джек Лондон займався літературною творчістю біля двадцяти із сорока прожитих їм років, успіхи письменника разючі. Сучасники стежили за зльотом і долею Джека Лондона з радістю й неприкритим інтересом. З письменника намагалися зробити живу рекламу “суспільства рівних можливостей”, тобто Америки. Мол, от втілення ідей про теперішнє суспільство: пасинок фермера, хлопець-роботяга, що не зміг одержати вищого утворення, але однаково зумів досягти своєї мрії: став популярнейшим письменником. Але в дійсності все було не так просто. Життя Джека Лондона було своєрідним самоспаленням заради успіху. Така боротьба знесилювала. Письменник приречений був заради вигідної репортерської й письменницької роботи на неймовірні навантаження. Джек Лондон писав: “Мені дивно думати тепер про те, з яким самозабуттям я працював, про те, якої бедным я був і як жагуче мені хотілося досягти успіху, а ще - яким я був щасливим”.

Шкільний твір на тему Засудження жаху війни у повісті В. Викова «Альпійська балада» та в оповіданні Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш в Спа…». Людина, яка позбавлена історичної пам’яті, прирікає! себе на духовне зубожіння. Кожен з нас повинен відчувати^ нерозривний зв’язок епох, поколінь, традицій. Василь Биков, пройшовши пекло війни, тяжко вистраж* дав гірке лихоліття партизанської Білорусі. Пізніше, в по» воєнні роки, він сказав своє щире, перейняте нещадною* правдою і синівським болем слово від імені тих, тодішніх^ вісімнадцятилітніх солдатів, яким довелося нести на своїх юних плечах жорстокий тягар війни. Стійкість, героїзм і людяність солдатів, складні психі логічні колізії за важких воєнних умов - така тематичну спрямованість більшості творів Василя Бикова. У центрі повісті «Альпійська балада» - самовіддана й зворушливе кохання, що спалахнуло в тяжкий час смертної боротьби з фашистами. Кохання стає основою роздумів письменника про життя людей на війні. Події, зображені в «Альпійській баладі», відбуваються в маленькому австрійському місті в Альпах. Група радянських військовополонених збирається до втечі. Один із низі має забезпечити її ціною власного життя - підірвати бомбу. Пожертвувати собою зголосився Іван Терешко. На щастя, доля виявилась прихильною до нього: він залишається неушкодженим і йому вдається втекти. Вона дарує йому й несподівану супутницю, теж утікачку, італійку Джулію Новеллі.

Шарль Бодлер - поет, який не знайшов розуміння і визнання у сучасників. Читачі вважали його небезпечним богохульником, напівбожевільним. Лише деякі діячі мистецтва вбачали в Бодлері великого поета. Доля подарувала йому лише 46 років, але він назавжди увійшов до еліти світової класики. Літературну долю поета визначила його єдина поетична збірка «Квіти зла», задум якої визрів у Бодлера у 25-річному віці. Вона створювалась упродовж усього життя й увібрала все найкраще з його поетичної спадщини. У цьому плані вона схожа на «Листя трави» Уітмена чи «Кобзар» Тараса Шевченка. «Квіти зла» - цілісний твір, де всі частини й окремі вірші органічно пов’язані.

Плачеться в моєму серці, як дощить над листом.
Осінь… Вся природа сумує…
Жовкне на деревах листя, відцвітають квіти, пустію лани, ллє дощ…

Ці сумні пейзажі осені завжди супроводжували творчість Поля Верлена, акомпанували його почуттям та світобаче ню. Тому, для того щоб зрозуміти поезію автора, необхідно зрозуміти його душу. Бо поезія Верлена - це історія його душі, дзеркало його настроїв і переживань. В одному сонеті Верлен писав: «… моя душа народилася для жахливих катастроф». Це пророцтво поета потім підтвердилося його життям, в якому були й одруження, і порив до боротьби за політичну волю, і трагічна дружба з Артюром Рембо, і роки ув’язнення, і пошуки Бога, і злидарювання, і падіння на дно паризької богеми. Особисті переживання автора багато в чому перепліталися з епохальними проблемами, власні катастрофи - з катастрофами доби.

Шкільний твір за романом Кнута Гамсуна «Пан» і повістю Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». Кнут Гамсун і Михайло Коцюбинський увійшли у світову літературу як тонкі лірики, що вміли передати непомітні порухи людської душі. їх хвилювали проблеми порушення гармонії природи, які вважалися небезпечними не тільки для їхніх сучасників, а й для майбутніх поколінь. З нотаток Коцюбинського до повісті «Тіні забутих предків» видно, які вигадливі образи викликала в нього карпатська природа. Чи не найбільше письменника вражали «гори, які вікують у такій тиші, що чують навіть дихання худоби», а «лице» хмар у високості здавалося йому рухливим. «Зажурені гори вкрила сумна смерека. їх поять сумом тіні од хмар, що все стирають бліду усмішку ца-ринок». Вітри «чешуть кучері» гірських смерек, а сонце мастить їх. У центрі цієї природи - людина - «здорова, як гірське повітря, легка, як потік у своєму бігу».

Шкільний твір а романом Альбера Камю « Чума». «Для людини без шор немає видовища прекраснішого, ніж свідомість у двобої з дійсністю, яка перемагає». (А. Камю. «Міф про Сізіфа» ) Протягом свого недовгого життя Альбер Камю перебував у болісних пошуках сенсу людського існування. Матеріальний світ він розглядав як постійну загрозу нашому життю, вихід із абсурдності якого бачив в пошуках гуманізації «людської ситуації у світі». Він вважав, що навіть тоді, коли здається, що в людини немає виходу, вона повинна хоча б спробувати зберегти повагу до себе, до своєї справи, «на яку прирікає її сліпа доля».

Мине рік - і відійде в минуле друге тисячоліття, стане легендою, казкою. Що саме чекає на людство у наступному, третьому, з яким багажем знань, почуттів ми зможемо перетнути його межу? Ці проблеми хвилювали і хвилюють найвидатніші уми нашої епохи. Поети, прозаїки, художники у своїх працях намагалися висвітлити найважливіші проблеми, які турбують людство, прагнули віднайти шлях у суспільство гармонії та світла. Австрієць Франц Кафка був свідком великих і трагічних змін, що відбувалися в Європі на початку XX століття. На власні очі він бачив руйнування романтично піднесеного старого світу і не бажав йому нічого, крім загибелі. Проте письменник відчував себе частинкою цього хворого світу, що відходив у минуле. Усвідомлення своєї беззахисності, жертовності перед невідворотністю вселюдської душевної муки, глобальної суспільної катастрофи він яскраво висвітлив у своїй творчості. Занепад та страждання породили в його творах шокуюче поєднання відчуття жаху із описом сірої буденності.’

Шкільний твір за творчістю Федеріко Гарсіа Лорки. Тендітна людина із чистим смуглявим обличчям і привабливою посмішкою, він мав якусь дивовижну владу. Де б він не був - до нього йшли, наче до джерела в спекотний день. Усе навколо нього оживало і здавалося прекрасним -речі, звуки і самі люди. Як і в його віршах, в ньому все було гармонійним і прекрасним. До нього зверталися всі тільки по імені - Федеріко, його друзі були незліченні і велика частина їх - селяни, матадори, цигани - ніколи не читали його вірші і не знали, що він геній. Єдине, в чому були впевнені ті, які знали, що він чудовий поет, і ті, хто цього не знав, було те, що він надзвичайна людина, гарний товариш, кращого за якого не можна й уявити. Людина універсальної обдарованості - поет, драматург, музикант, артист, художник - він щедро роздаровував себе, це був спосіб його життя.

Після декількох років вивчення класичної й сучасної літератури складається певний стереотип, що я можу назвати звичним очікуванням. Вся розмаїтість стилів, сюжетів, характерів укладається все-таки в певну схему, “культурний шар”, що при розмаїтості фарб складається з більш-менш однорідного матеріалу. І тільки двічі я зустрічалася з літературою, що ламала всі стереотипи, була новою. Це - японська поезія й латиноамериканська проза. Людина, вихована на канонах європейської культури, почуває себе як житель рівнин, що побачив гори, або як плавець, що пірнув у закритому басейні, а зринув у відкритому морі. Латиноамериканську прозу намагалися віднести до якогось стилю й методу, але, придумали для неї нова назва - магічний реалізм. Це не визначення, а спроба передати ту дивну й чарівну могутність, що перетворює літературу в заклинання, що викликає первісних парфумів і населяє ядушливих мегаполісів неймовірно живими істотами, буйними, непередбаченими й прекрасними, як природа.