У книзі Даніеля Дефо "Робінзон Крузо" описується історія людини, яка потрапила на безлюдний острів і вимушена була прожити там 27 років. Ця романтична історія розповідає, як важко було Робінзонові вижити на острові. Він подолав багато перешкод, тяжко працював, щоб полегшити собі умови життя. Робінзон був позбавлений можливості спілкуватися з іншими людьми. Кожний на його місці міг з'їхати з глузду або накласти на себе руки.. Проте Робінзон знайшов утіху в праці, він піднявся над обставинами і був нагороджений за це.

Роман "Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо", який побачив світ 1791 р., здобув його автору Д. Дефо славу. Основою для створення роману став реальний факт з біографії сучасника Дефо, матроса Олександра Селькірка, котрий провів на безлюдному острові чотири роки й чотири місяці.
Герой роману Дефо з дитячих років мріяв про морські подорожі. Батьки Робінзона вмовляли його знайти собі більш безпечне заняття, та він, незважаючи на прохання батьків, все ж таки обирає ремесло моряка. Після кількох морських подорожей, сповнених небезпечних пригод, Робінзон Крузо вирушає у плавання з Бразилії до Гвінеї. Під час цієї експедиції судно зазнало аварії, команда корабля намагається дістатися до берега у шлюпці, але рятується один Робінзон. Він опинився на безлюдному острові.

За своє життя Даніель Дефо написав більше трьохсот п’ятдесяти творів. Герої Дефо - це, як правило, сироти, маленькі люди, пірати, які повинні вести боротьбу за своє життя, розраховуючи тільки на свої сили, на вміння швидко орієнтуватися у складних обставинах. Письменник своїми творами доводив, що це злочинне суспільство породжує злочинність. Написавши таку величезну кількість творів, Дефо міг би залишитися маловідомим письменником XVII століття, якби не роман «Робінзон Крузо». Саме ця оповідь від імені купця, мандрівника і моряка, який прожив на острові двадцять вісім років, два місяці і дев’ятнадцять днів, зробила ім’я письменника відомим.

Мені не подобається Робінзон Крузо, бо він погана людина. Ви самі про це знаєте, якщо читали книгу про нього. Це він продав у рабство хлопчика Ксурі, який сприяв його втечі з неволі. Це він мав плантації у Бразилії, і ми знаємо, хто працював на тій плантації. Це він після 20-річної самотності зробив першу ж людину собі не другом, не співпрацівником, а слугою, дав йому нелюдське назвисько замість імені. Це він такий скнара, що більша частина його записів - перелік майна, а зовсім непотрібні йому на острові гроші зберігає про всяк випадок. Але треба бути справедливим і віддати йому належне.

Коли у побутi згадують iм’я Робiнзона, то найчастiше мають на увазi людину на безлюдному островi чи, у непрямому значеннi, самотню людину, вiдрiзану вiд усього свiту. У такий спосiб зазначають ситуацiю, де визначаючи її особливостi, можна видiлити романтику, пос-тiйно вiдчутну поезiю обставин.

Ця сувора поезiя збуджує особливе почуття причетностi до всього, що робить Робiнзон. Спочатку вiн з метою самозбереження, а потiм i самоствердження перетворює острiв Вiдчаю на острiв Надiї. Робiнзон зосереджує всi духовнi та фiзичнi сили на подоланнi несприятливих обставин. Вiн дiє у надзвичайних умовах, i в той же час кожнiй людинi цi умови здаються чимось знайомими.

Нещодавно на одному з островів Атлантичного океану проводилися археологічні розкопки. Цей острів знаходиться неподалік від острова, де “поселив” Робінзона Крузо письменник Д.Дефо, і вчені вважали історію Робінзона витвором художньої уяви письменника. Археологи знайшли безліч цікавих речей: посуд, золоті прикраси, амулети тощо. Найголовнішою знахідкою виявилася карта, що супроводжувалася дивними знаками. Врештірешт, ученим удалося розшифрувати таємничі письмена. Ось що було там написано.

У 2002 році виповнилося 120 років із дня народження корифея ірландської літератури XX століття, одного із засновників європейського модерністського роману Джеймса Джойса, а також 80 років від часу появи "великої книги" (за свідченням Хемінгуея) - роману "Улісс" (1922). Тоді один з ірландських міністрів, бажаючи прославити свою країну, запропонував порушити питання про висунення роману Джойса на Нобелівську премію. Гірко всміхаючись, письменник зауважив, що якщо міністру набрид міністерський портфель, то хай порушить це питання перед ірландським кабінетом - він негайно позбудеться посади. Нобелівської премії Джойс так і не отримав. Він просто прославив себе своїм романом на весь світ.

"Хто? Бліде обличчя в рамці важкого запашного хутра, її рухи сором'язливі та нервові. Вона носить пенсне. Так: коротка мова. Короткий смішок. Коротке кліпання повік" — так починається психологічне есе "Джакомо Джойс" ірландського англомовного письменника Джеймса Джойса. Реальною основою сюжету є пережита закоханість автора у свою ученицю Амалію Поппер. Митець-новатор відмовився від традиційної манери оповіді, віддаючи перевагу "потоку свідомості", прийому, який дозволяв показати всю розмаїтість відтінків почуття ліричного героя.

Оповідання Джеймса Джойса написані в реалістичній манері, пройняті скепсисом, гіркою та сумною іронією. Вони засвідчили блискучу майстерність ДЖойca-стиліста, багатство відтінків його мови. У них Джойс відтворює обтяжливу і нудну атмосферу обивательського існування. Письменник міг і далі "працювати" в реалізмі, та свідомо обрав шлях модернізму і... вдруге став класиком!