Цікава гра століть і жанрів

(за романом У. Еко "Ім'я троянди")

На щастя, в моїх книгах і ясності,

і неясності багато...

Хай кожен інтерпретує, як хоче.

У. Еко

Італійський прозаїк, журналіст, професор Болонського університету, почесний професор понад ЗО університетів світу. Письменник працює над науковими дослідженнями у різних галузях — в літературі, історії, філософії. Як теоретик літератури розширив уявлення про постмодернізм і масову культуру.
Всесвітньовідомі романи У. Еко: «Ім'я троянди» (1980), «Маятник Фуко» (1988), «Острів попереднього дня» (1995) та інші.
Перший роман «Ім'я троянди» одразу став широко відомим в усіх країнах світу, приніс письменникові визнання, французький кінорежисер Жан-Жак Анно створив за романом однойменний фільм, який отримав пальму першості серед закордонних фільмів 1987року.
У. Еко лише італійською, англійською мовами, є активним науковим і громадським діячем.
На щастя, в моїх книгах і ясності, і неясності багато... Хай кожен інтерпретує, як хоче.
У. Еко

Чи бачили ви кінострічки американського режисера Хічкока, автора «фільмів жаху», де звучить моторошна, пронизлива музика? Тривога, оціпеніння сковує всього тебе, коли чекаєш, що зараз потвора з-за рогу будинку накинеться - і ти загинеш у лапищах смерті. І чого боятися? Це ж герой фільму загине. Але ж страшно! І страшно, і цікаво - що буде далі? Такі враження виникали в мене, коли читався роман У. Еко «Ім’я троянди». Книга двічі була відкинута, декілька днів не хотілося братися за читання, але, як щось таємниче і незвідане, вона знову і знову притягувала до себе. Це лабіринт, в який потрапляєш і не заспокоїшся, доки не виберешся звідки на свободу. Це кубик Рубика, який крутиш у руках, складаєш кольори, нервуєш, відкидаєш на деякий час - і знову берешся за справу.

Дія п'єси класика швейцарської літератури Фрідріха Дюрренматта "Гостина старої дами" відбувається в маленькому занедбаному містечку Гюллен, повз яке без зупинки мчать швидкі пасажирські потяги. Ще п'ять років тому містечко процвітало, а зараз воно повний банкрут, "найзлиденніший, найжалюгідніший, наймізерніший закуток на лінії Венеція — Стокгольм". Жителі Гюллена у своїх нещастях звинувачують масонів, великий капітал, міжнародний комунізм.

Можна напевно стверджувати, що немає людини, яка б уважала світ ідеальним, сповненим справедливості й гармонії. Відомий швейцарський драматург Фрідріх Дюрренматт у п'єсі "Гостина старої дами" порушив проблему справедливості і спокутування боргів минулого, проаналізувавши людську психологію.
Справді, хіба часто ми замислюємося над тим, що саме є справедливістю. І чи для всіх вона однакова, чи тільки для одного когось? Героїня п'єси Клер Цаханасян, колись зраджена коханим і зганьблена, осуджена судом містечка Поллена, повертається через сорок років саме по справедливість. Але як вона хоче досягти її?

В есе “Проблеми театру” Фрiдрiх Дюрренматт стверджував, що найбiльш вдалою формою для висвiтлення конфлiктiв сучасностi є трагiкомедiя. Гротескнi перебiльшення, балаганнi жарти та несподiванi парадокси властивi трагiкомедiї, дозволяють, на його думку, зобразити не лише справжню природу свiту та людини, але й показати механiзми несправедливостi. “Гротеск - одна з великих можливостей бути точним,” - казав вiн. Отже, невипадково його найкращу п’єсу “Гостина старої дами” написано саме в такому жанрi.

Багато письменникiв у своїх творах намагалися розкрити причини перетворення звичайної людини на вбивцю. Але важко назвати хоч один твiр, де це вiдбувається не з однiєю людиною, а одразу з усiма мешканця ми цiлого мiста. Ф. Дюрренматт у своїй п’єсi намагається зрозумiти саму здатнiсть людей приймати злочин за норму, розкриває соцiальнi та психологiчнi причини, що пояснюють iнертнiсть або вiдверте сприяння злу.

В основу сюжету книги Д. Дефо покладено історію шотландського матроса Олександра Селькірха, який прожив на безлюдному острові Ма-а-Тьєрра у повній самотності 4 роки і 4 місяці.

О. Селькірх — прототип Р. Крузо. Прототип — це реально існуюча особа, яка стала авторові прообразом для створення літературного персонажа.

Волею долі герой роману Д. Дефо Робінзон Крузо потрапив на безлюдний острів в океані після аварії корабля.

Спочатку він розгубився, впав у відчай, але потім обміркував своє становище і зрозумів, що сидіти без діла не можна. Мандрівник забрав із розбитого корабля все, що могло знадобиться, збудував собі житло, навчився ловити рибу та полювати на птахів. Робінзон Крузо увесь час удосконалював свій побут — приручив кіз, щоб мати м'ясо, коли закінчиться порох, сіяв зерно, оволодівав різними ремеслами. Він увесь час наполегливо працював, і це допомагало йому долати почуття самотності. Наприклад, частокіл, яким обгородив усе своє житло, відважний моряк будував майже рік.

Коли у побуті згадують ім'я Робінзона, то найчастіше мають на увазі людину на безлюдному острові чи у переносному значенні самотню людину, відрізану від усього світу. У такий спосіб зазначають ситуацію, де визначаючи її особливості, можна виділити романтику, постійно відчутну поезію обставин.

Ця сувора поезія збуджує особливе почуття причетності до всього, що робить Робінзон. Спочатку він з метою самозбереження, а потім і самоствердження перетворює острів Відчаю на острів Надії. Робінзон зосереджує всі духовні та фізичні сили на подоланні несприятливих обставин. Він діє в надзвичайних умовах, і в той же час кожній людині ці умови здаються чимось знайомими.