Світова література багата на талановитих письменників-філософів. До них сміло можна віднести письменника-сучасника Альбера Камю. Його твори заслуговують на увагу та дослідження.
КАМЮ Альбер (1913-1960) - франко-алжирський письменник-романіст і політичний мислитель працював у жанрі фантастики та в інших жанрах художньої літератури в стилі екзистенціалізму, відкидаючи пуританські елементи, настільки очевидні в творах таких його теоретиків, як К’єркегор, Гайдеггер і Сартр, і натомість створюючи власний екзистенціалізм з гедоністичними елементами, закоріненими в елліністичному язичництві. Викладаючи центральну свою доктрину, що стосується абсурдності (l’absurdіt’eґ), або ірраціональності всесвіту без Бога чи якогось абсолютного морального закону, Камю заявляв, що він схиляється до південних або середземноморських ідеалів теплоти і щастя, а не до холодних і мертвотних ідеологій півночі.
Зарубіжна Література
Мотиви перестороги в романі А. Камю «ЧУМА»
Твір по роману « Чума». Тема Чуми вже давно і широко використовується світовими письменниками. І вже давно вона переступила своє енциклопедичне визначення «гострої інфекційної хвороби». Ми вживаємо вислів «СНІД - чума ХХ століття», ми кажемо: «Та ти чумний, чи що?». І мало хто при цьому згадує справжнє значення одного з компонентів цих висловів. Але в 1947 році А. Камю вирішив звернутися до цієї теми в найбільш конкретному її значенні. Він переніс дію із дикого Середньовіччя в сучасне місто, туди, де «вже давно вона зникла». Та чи зникла? Уявімо 1947 рік. Тільки-но закінчилася Друга світова війна, але спогади про неї ще надто живі, спогади про «коричневу чуму» - фашизм. Але чому тоді не було просто написати роман про війну, про її жертви? Навіщо така алегорія? Але роман Камю навіть глибший, ніж роман про «коричневу чуму». Чума - це не тільки жорстокість. Чума - це бездуховність, це безглуздість, це сліпий фанатизм. Та найстрашніше те, що Чума заразна. Будь-яка людина, що торкається її, відчуває її дихання, просто наближається до неї, ризикує заразитися. Але ж «Чума» - перш за все книга про тих, хто чинить опір, а не про тих, хто здався.
Своєрідність творчості А. Камю, її зв’язок із екзистенціалізмом
Філософія екзистенціалізму має довгу європейську традицію - від античного філософа Платона до початку 20-го століття: М. Гайдеггер, К. Ясперс у Німеччичі, М. Берєдєкєв, Л. Шестов в Росії, М. Мерло-Понті, Г. Марсель у Франції і т.д. Але популярною ця філософія стає тоді, коли стає літературною течією, завдяки французьким письменникам-філософам Жану-Полю Сартру, Альберу Камю, Симоні де Бовуар, Андре Мальро. В основі вчення - ствердження абсурдності буття, уявлення про світ як про царство хаосу і випадковостей, зосередженість на особистості емпіричній, поза всяких релігійних, метафізичних, соціальних і політичних систем. Звичайно, це протирічить і християнській доктрині, вірі в гармонію і справедливість створеного Богом світу, і матеріалістичному трактуванню історії як розумного процесу, що піддається управлінню. Особистіть протистоїть суспільству, державі, які нав’язують їй свою волю, інтереси, мораль, прагнуть перетворити її на інструмент, засіб чи функцію. Гуманізм екзистенціалістів якраз у тому, що вони захищають особистісь, її волю, самоцінність в епоху дегуманізації, проте це вчення песимістичне: людина в нього «подвижник», який має пожертвувати собою, щоб виправдати своє звання.
Ніщо так не дивує мене, як банальність (за п’єсою Е. Йонеско «Носороги»)
...люди, втративши всі принципи
і здатність до самостійного мислення,
з жахливою легкістю йдуть за будь-якими
гаслами.
Б. Ємельянов
«Театр абсурду» Ежена Йонеско
Французький драматург румунського походження Ежен Йонеско (1909--1994) увійшов в історію світової літератури як найяскравіший і найпослідовніший теоретик і практик «театру абсурду».
Сам Йонеско завжди говорив, що «театр абсурду» почався саме з його перших п'єс, з «Голомозої співачки», «Стільців», «Жертв обов'язку». Хоча значнішим кроком у розвитку цього напряму Йонес ю вважав прихід у театр у 1963 році Самюеля Беккета з його славнозвісною п'єсою «В очікуванні Годо». «Театр абсурду» був від свого початку для Йонеско «театром боротьби»: проти буржуазного театру, який він іноді пародіював, і проти реалістичного театру.
«А й справді, є мутації назад?» (за п’єсою Е. Йонеско «Носороги»)
Любий мій, ви не існуєте, бо у вас
немає думок. Думайте,
і будете існувати.
Е. Йонеско
П'єсу Йонеско мені зовсім не хотілося читати. По-перше, - це п'єса. Дійові особи. Поки вивчиш, хто є хто!.. По-друге, нецікавий початок. Але читаю. Примушую себе читати. Добираюсь до десятої сторінки. Якісь чудернацькі репліки логічного штабу: "це неможливо, тому що неможливо", або ж "пес - це кіт, бо у нього чотири ноги".
Театр Ежена Йонеско
І. Ежен Йонеско - один із представників "театру абсурду". (Відомий французький драматург Ежен Йонеско (1909-1994) не мав на меті відтворювати дійсність. Твори цього драматурга схожі на головоломку, тому що ситуації, характери і діалоги його п'єс нагадують скоріше асоціації та образи сну, ніж реальності. Але із допомогою абсурду автор передає тугу за втратою ідеалів, що й робить його п'єси гуманістичними.)
Сутність опору Беранже
Твір за п’єсою Ежена Йонеску «Носороги». Життя людей сповнене проявів, які при уважнішому розгляді можуть здатися нелогічними чи навіть абсурдними. Особливо це вражає, коли йдеться про явища суспільного життя, коли кожна окрема людина діє за законами особистої логіки, а в поєднанні виходить щось майже безглузде. Глобальні політичні експерименти XX сторіччя неодноразово закінчувалися трагедіями цілих народів, вони здійснювалися на очах письменників, що бачили протиріччя між ідеями та їх втіленням, і були свідками того, як великі маси людей, об’єднавшись, робили речі, не сумісні зі здоровим глуздом, які ніколи не вчинили б поодинці, а потім наївно жахалися і твердили, що всі вони нічого не знали і не розуміли.
Ежен Йонеско та його п’єси
Ежен Йонеско народився 26 листопада 1909 року в румунському місті Слатін. Нерідко датою його народження помилково називають 1912 рік. Це пов’язано з тим, що у 1950і роки сам Йонеско “відняв” у себе три роки, прочитавши статтю Жака Лемаршана про появу нової генерації “молодих драматургів”, серед яких називалося ім’я Йонеско. Його батько, юрист Еуген Іонеску, був румуном, а мати — Тереза Іпкар, француженкою, дочкою французького інженера, що оселився в Румунії. Відтак Йонеско був пов’язаний з двома національними культурами. Дитинство він провів у Франції (відразу після народження хлопчика батьки переїхали до Парижа), а роки юності — у Румунії. 1929 року він вступив на літературний факультет Бухарестського університету, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною Родікою Буруляну, з якою прожив разом довге життя.
Ежен Йонеско та його п’єса «Носороги»
Ежен Йонеско відзначав, що для кожної зі своїх п’єс він обирає особливий стиль і мову. Ця думка підтверджується його знаменитою драмою “Носороги”. В ній, здається, зникає явна абсурдність, а в текст проникають.не умовні, життєподібні художні елементи. “Носороги” — не “антип’єса” на кшталт “Голомозої співачки” з її донезмоги перебільшеним “англійським інтер’єром”, героямимаріонетками і абсурдними сюжетними ситуаціями. Якщо “Голомозу співачку”, яку Йонеско назвав “найабсурднішою” і “найбезладнішою” зі своїх п’єс, він позбавив законів драматичної дії, композиції, характерів, то драма “Носороги” має звичну драматичну структуру. Сам автор наголошував, що вона є “традиційною і класичною за задумом. Я додержувався тут основних законів театру: проста ідея, такий же простий розвиток дії та стрімка розв’язка”.