Учнівський твір По комедії Мольєра “Міщанин у дворянстві”. Ж. Б. Мольєр написав більше тридцяти комедій. У них він висміяв святенництво, лицемірство, тупість і легкодумство, дворянську пиху й чванливість французьких буржуа. У своїй комедії “Міщанин у дворянстві” він звернувся до актуальної в той час проблемі: зубожінню аристократів і проникненню їх у середовище заможних буржуа, що прагнуть за більші гроші купити дворянський титул. Як ми знаємо, Мольєр завжди додержувався свого принципу “виправляти людей, розважаючи їх”. От і постарався великий комедіограф у своєму добутку висміяти міщанина Журдена, одержимого ідеєю стати дворянином, тобто тим, ким той не міг бути ні по походженню, ні по вихованню. З першої хвилини знайомства з персонажами комедії стає ясно, що всю силу свого таланта Мольєр направив саме на те, щоб показати дурість витівки взагалі ж чесної людини, що прагне віддати свій капітал усього лише за дворянський титул. Інакше не назвеш його витівку, як божевіллям. Саме про цьому й говорить учитель музики, вірно помітивши одержимість свого хазяїна: “Пан Журдена з його божевіллям на дворянстві й на світському обходженні - це для нас просто скарб”.

По творах Джорджа Гордона Байрона “Прометей” і “Валтасарово бачення”. Байрон є одним з найвідоміших представників романтичного плину в поезії XIX століття. Життя цієї незвичайної людини є як би дослівником до його творчості, віршам. Якщо знатний англієць, лорд, щоправда, зі збіднілої сім’ї, гине на чужині, устав від боротьби за щастя чужого народу, це вже щось так значить. Незважаючи на те, що Байрон уважається типовим представником романтичного напрямку в західноєвропейській літературі, його вірші помітно відрізняються, скажемо, від поезії його земляка Скаути або француза Гюго. Романтичний герой Байрона не тікає від життєвих безлад, а вступає боротьбу з ворожим миром. Так, поет вибирав собі героїв, які вступали в протиборство - один на один - із цілим миром, У вірші “Прометей” Байрон звертається до відомого міфологічного персонажа - титанові Прометею. Герой був вигнаний богами за непокору. Поет описує титана як борця за щастя людей. Прометей одержав за свій великодушний учинок страшне покарання. Байрон захоплено зауважує, що Прометей виявив власну волю, знехтувавши вказівки богів, за що був приречений на борошна.

Твір за «Книгою пісень» Франческо Петрарки. Минають роки, пролітають століття, а таїна кохання, вічна й незбагненна, завжди хвилюватиме, мучитиме й вимагатиме свого осмислення. Скільки поетів оспівували це почуття, а скільки ще будуть оспівувати! Серед тих, хто вже закінчив земний шлях, залишивши нащадкам свій творчий доробок, вирізняється видатний італійський поет епохи Відродження Франческо Петрарка.

Саме йому належить найпоетичніша і найщиріша лірична сповідь про своє кохання, яке він проніс через усе своє життя. Як не любов, то що це бути може? А як любов, то що таке вона?

Твір за однойменним романом Мігеля де Сервантеса Сааведри. Розквіт іспанського Ренесансу в літературі позначився поширенням лицарських романів, у яких зображувались надзвичайні пригоди їхніх героїв. Сервантес не сприймав уславлення віджилих ідеалів і написав веселу пародію-са-тиру, назвавши її «Премудрий гідальго дон Кіхот з Ламанчі». Герой роману - збіднілий провінційний гідальго дон Алонсо Кіхана, з тих, що «мають лише списа на ратищі, старосвітського щита, худу шкапину та хорта-бігуна». На дозвіллі він читає лицарські романи з таким захватом, що забуває про все на світі. Господарство він занедбав, а від постійного читання «збожеволів він… і вроїлась йому думка стати мандрованим лицарем», блукати світами кінно й оружно, шукати пригод і робити все те, що, як він читав, робили мандровані лицарі. На вигляд Алонсо Кіхані було років п’ятдесят, статури був міцної, із себе худий, «з лиця сухорлявий, зорі не засипляв і дуже кохався в полюванні».

Шкільний твір за новелою Фредеріко Стендаля «Ваніна Ваніні». Сказати: «Я тебе кохаю» -означає сказати: «Ти не вмирай»,! (Елоїза - Абелярові) Що таке кохання? З чого воно починається? Чи кожен гідний його? Як зберегти це трепетне почуття? Над цими питаннями замислювалися люди всіх народів і в усі часи. Ці питання порушує у своїй новелі французький письменник Фредеріко Стендаль. Його «Ваніна Ваніні» - історія кохання молодих італійців, яка має доволі прозаїчний кінець. Вперше ми знайомимося з героїнею новели на балуї в банкіра, який запросив тільки красивих жінок. «Царицею балу проголошено княгиню Ваніну Ваніні, чорн косу юнку з вогнистим поглядом». Дівчина не булла ні в кого закоханою, і їй подобалося завдавати болю молодому Лівіо Савеллі, котрий був пристрасно закоханий у неї. Несподівано почута звістка про молодого карбонарія, який утік із фортеці, починає бентежити уяву героїні, їй подобаються рішучі, дійові чоловіки, здатні на сміливий вчинок, тому дівчина мріє про кохання до такої людини.

«Пісня про Роланда». Художні досягнення культури Середньовіччя відбилися в героїчному епосі різних народів. Кожен народ мав свій епос, який ґрунтувався на творах усної творчості і відображав інтереси народностей, які формувалися у цей час. Боротьба проти іноземців та іновірців за батьківщину - провідна тема і французького епосу «Пісня про Роланда», і німецького «Пісня про Нібелунгів», і іспанського «Пісня про мого Сіда», і слов’янського «Слово о полку Ігоревім». У «Пісні про Роланда» розповідається про похід Карла Великого проти басків у 778 році. Майже чотири століття пісні, присвячені подіям цього походу, передавалися по пам’яті. За цей час реальні історичні факти набули нового осмислення під впливом подій ХІ-ХІІ ст. Нетривалий похід Карла перетворився на багаторічну війну проти сарацин за рідну землю і за утвердження християнської віри. Не тільки відвага та мужність визначають найважливіші риси головних героїв Карла Великого та Роланда. Вони виступають і як поборники державних інтересів, і як захисники християнства.

Коли вперше читаєш японську поезію, не залишає відчуття прекрасного й чужого одночасно. Так не схоже на європейську літературу, так коротко, уривчасто, пронизливо звучать хоку й танка - традиційні тривірші й п’ятивірші. Потім, довідавшись більше, розумієш, звідки відчуття не створеного, написаного, а начебто породженого вірша. Японська поезія не знає чернетки, вірш створюється відразу, як відкривається пейзаж у розламі гір: клаптик неба, легеня хмара, соснова гілка. Але щоб досягти досконалості, потрібно довго вигострювати навички ремесла. Тільки пройшовши тверду школу, поет знаходить волю. Ісікава Такубоку - один з любимих японських ліриків, творець нової японської поезії. Він прожив усього 27 років, але залишив збірники віршів, романи, статті, щоденники. Все це ввійшло в золотий фонд сучасної японської літератури. Вірші Ісікава Такубоку вражають напруженістю емоцій і скупими, ретельно відібраними штрихами, якими майстер малює ліричний образ. Один з найвідоміших віршів “На піщаному білому березі” зі збірника “Жменя піску”. У п’ятьох рядках передана сум, нескінченна самітність, безбережність океану й нескінченна невідомість майбутнього. Це вірш можна приводити тільки цілком, ця досконалість, у якому нема чого додати або зменшити:

Американський письменник О. Генрі ввійшов в історію літератури як чудовий майстер гумору й іронії. Переважна більшість оповідань О. Генрі, по суті, присвячені самим звичайним явищам життя так званих “маленьких американців”. Його герої спонукувані почуттям любові, дружби, прагненням робити добро, здатні до самопожертви, тоді як негативні персонажі діють під впливом ненависті, злості, корисливості, кар’єризму. За незвичайним в О. Генрі зрештою завжди ховається звичайне. Письменникові властиве у більшості його оповідань глузливий або іронічний тон. Розвиток дії й поводження героїв, а іноді й дуже серйозні явища в новелах О. Генрі завжди зводяться до жарту, до смішної розв’язки. О. Генрі тонко помічає комічне в людях, у їхньому поводженні, у тих ситуаціях, які складаються в процесі зіткнень між героями. Сміх О. Генрі добродушний, у ньому немає брутальності й цинізму. Письменник не сміється над фізичними недоліками своїх героїв, над їхніми реальними нещастями. Йому глибоко далекий той жорстокий гумор, що властивий іноді літераторам Заходу.

Закінчувалося насичене важливими подіями, але відносно спокійне XIX сторіччя. Немов у передчутті майбутніх історичних ураганів, людство переживало соціальні трагедії й морально-етичні перевороти. Уже ніщо не могло врятувати суспільство від невідворотних змін, але людина повинен був устояти, не втратити почуття власного достоїнства, не зігнутися під життєвими безладдям. Але чи взагалі можливий захист від долі, що коштує вже на порозі й стукає у двері? Над цим і іншим питаннями став замислюватися норвезький драматург Генрік Ібсен. Цій людині призначено було стати останнім представником старої театральної системи. Глядачі драм бачили в них зародження нової, сучасної драми, що принесло успіх їхньому авторові. Наприклад, у Росії, на рубежі що йде й прийдешнього сторіччя, Ібсен був дуже популярним драматургом. У Московському Художньому театрі трупа Віри поставила цілий ряд його драм.