Шкільний твір По романі В. Гюго “Собор Паризької Богоматері”. Людство віддавна вирішує питання про сумісність духовної краси й фізичної досконалості. Ближче всіх у цьому питанні підійшли до рішення стародавні греки. Але згодом про фізичну досконалість якось забули - наступало середньовіччя. Роман Віктора Гюго “Собор Паризької Богоматері” розповідає про Париж в епоху середньовіччя. Із властивими йому енциклопедичними знаннями й ухилом до риторики Гюго створює кілька цікавих характерів, кожному з яких можна присвятити цілі томи досліджень. Один з головних героїв роману - Квазімодо, дзвонар Собору Паризької Богоматері. У перекладі з латинського “Квазімодо” означає “начебто”. І дійсно, дзвонар нагадує одну зі скульптурних химер, які дотепер прикрашають фронтон собору Натре - Дам де Парі, з величезної, покритої рудої щетиною головою, горбом між плечима й страшно кривими ногами. Завдяки своєму каліцтву Квазімодо став навіть “татом блазнів” під час народних веселощів.

Учнівський твір По романі Стендаля “Червоне й чорне”.

Ах, яка доля різнотонна! Чи то червона? Чи то чорна? Він у долі своєї не покається, Він у ній навіть не зможе покаятися Він зуміє встигнути небагато: Обірветься життя дорога Червоною загравою на гільйотині…. Боже! Дай хоч любові відтепер! Морозний зимовий ранок. Білий сніг. Ах, якщо б він не станув до Нового року! Адже на Новий рік завжди чекаєш чуда, нехай самого маленького! Сніг під Новий рік у нас -це теж чудо! Але я розумію, що Новий рік наступить, навіть якщо снігу не буде, тому спрямовуюся на ринок за новорічними покупками. І скоріше по звичці, чим із цікавості, я зупиняюся в книжкових рядів. І чого тут тільки немає! На різний смак, на різні кольори: від всіх і вся Анжеліки до кримінальних одкровень убивць і злодіїв! До свого нещастя, я привертаю увагу продавця, і він із чіпкістю піраньї починає мене “поїдати”:

У своєму розумінні мистецтва й ролі художника Стендаль ішов від просвітителів. Він завжди прагнув до точності й правдивості відбиття життя у своїх добутках. Перший великий роман Стендаля, “Червоне і чорне”, вийшов в 1830 році, у рік Липневої революції. Уже його назва говорить про глибокий соціальний зміст роману, про зіткнення двох сил - революції й реакції. Епіграфом до роману Стендаль взяв слова Дантона: “Правда, сувора правда!”, і, випливаючи йому, письменник в основу сюжету поклав щиру подію. Назва роману підкреслює й основні риси в характері Жюльена Сореля - головного героя добутку. Оточений ворожими йому людьми, він кидає виклик долі. Відстоюючи права своєї особистості, він змушений мобілізувати всі засоби на боротьбу з навколишнім його миром. Жюльена Сорель - виходець із селянського середовища. Це визначає соціальне звучання роману.

Шкільний твір По повісті О. Бальзака “Гобсек”.

Образ скупаря й накопичувача не новий у світовій літературі. Схожий тип зображений у драмі - “Венеціанський купець” В. Шекспіра й у комедії “Скупий” Ж. Б. Мольєра. До створення образа Гобсека автора привели спостереження над життям буржуазного суспільства, окремі моменти повести автобіографічні. Герой Бальзака вчиться на факультеті права в Сорбонне й працює клерком у конторі стряпчого, де довідається багато чого із практики грошових відносин. У своїй повісті Бальзак зіштовхує дві філософські точки зору, два погляди на життя: Гобсека й Дервиля. От точка зору Гобсека: “Із всіх земних благ є тільки одне, досить надійне, щоб коштувало людині гнатися за ним. Це… золото. Щоб здійснювати наші примхи, але час, потрібні матеріальні можливості й зусилля. У золоті все втримується в зародку, і всі воно дає в дійсності”. По-іншому мислить Дервиль: “Так невже все зводиться до грошей?” І в його словах: “Життя й люди вселяли мені в цю хвилину жах” ми почуваємо, що Дервиль не приймає філософію Гобсека.

Шкільний твір По повістях О. Бальзака “Гобсек” і “Євгенія Гранді”.

Створюючи “Людську комедію”, Бальзак поставив перед собою завдання, ще невідому тоді літературі. Він прагнув до правдивості й нещадного показу сучасної йому Франції, показу реального, дійсного життя його сучасників. Однієї з багатьох тем, що звучать у його добутках, є тема згубної влади грошей над людьми, поступової деградації душі під впливом золота. Це особливо яскраво відбито у двох відомих творах Бальзака - “Гобсек” і “Євгенія Гранді”. Твору Бальзака не втратили своєї популярності й у наш час. Вони популярні й серед молодих читачів, і серед людей старшого віку, що черпають у його добутках мистецтво розуміння людської душі, що прагнуть розібратися в історичних подіях. І для цих людей книги Бальзака - теперішня комора життєвого досвіду.

Бовари - це я сам.

М. Флобер

Кращим хоронителем традицій критичного реалізму другої половини XIX століття у французькій літературі є Гюстав Флобер, у творчості якого простежується повна відсутність яких-небудь ілюзій про життя, нетерпиме відношення до всіляких спроб накинути романтичний покрив на жорстоку правду дійсності. Творчість Флобера досягає своєї вершини в 50-60-і роки. Це був час Другої імперії, всю мерзенність якої й викрив Флобер у своїх кращих добутках: “Лексикон”, “Мадам Бовари”, “Виховання почуттів”.

Нікого вже не дивує, що в багатьох країнах існують пам’ятники літературним героям. У Данії - андерсеновской Русалочке, у Голландії - комісарові Мегрэ, в Іспанії - Дон Кихоту. Але в Італії, у Вероні, існує унікальний пам’ятник - могила Джульетты Капулетти. Італійка, що ніколи не жила, створеною уявою великого англійця, стала такою ж реальною особистістю, як і мільйони дівчин, що любили й страждали через любов. Ромео й Джульетта - імена, що є символами величезної, всепоглинаючої, жертовної пристрасті. По наших поняттях, вони обоє діти. Чотирнадцять років Джульетте, сімнадцять - Ромео. І зараз у цьому віці часто закохуються. Але чи часто гинуть, втративши любов? Джульетта до зустрічі з Ромео була нареченою знатного й богатого Париса. Ромео доглядав за чарівної Розамундой. Але несподівана зустріч змінила їхнє життя й визначила трагічну долю. Теперішнє почуття не вважається ні з багатством, ні з походженням, ні з ім’ям. Юнак і дівчина, що люблять один одного, серцем почувають, що все це - мішура, умовність, фальш.

По дивній іронії долі роман, що Сервантес створював як пародію, пережив всі “серйозні” літературні твори цього автора. Злиденний, однорукий, змучений Сервантес писав “Дон Кихота” у в’язниці. Від розпачу до надії, від надії до смиренності рухається плин роману. М’який гумор, смутний сміх, трагікомічні ситуації й несподівана мудра серйозність становлять тло, “пейзаж”, на якому відбуваються пригоди героя. Бідний дворянин Алонсо Кехано - старий романтик і ідеаліст. Все життя він прожив, не занадто звертаючи увагу на реальність, тому що реальними для нього були літературні герої, шляхетні й безкорисливі лицарі, що борються з неслраведливостью, що захищають честь своїх прекрасних дам. Нарешті, зостарившись, Алонсо Кехано немов спохвачується й вирішує сам пройти цей лицарський шлях. Нехай оточують його не прекраснодушні товариші, а грубі односільчани із примітивним практицизмом і обмеженим здоровим глуздом. Нехай дебела Альдонса тільки в уяві Кехано - чиста й прекрасна дама. Нехай небезпеки надумані, замість драконів - вітряні млини, замість бойового коня - смирна безпородна шкапа, але теперішніми були відвага, шляхетність, щиросердечна краса й справжнє лицарство Алонсо Кехано, чудового Дон Кихота.

Твір по повісті-феєрії А. Гріна “Червоні вітрила”. Стародавні греки говьрили, що бажання вже саме по собі творить. Сила бажання, мрії здатні перевернути життя й змінити людини. Олександр Грін силою своєї мрії створив цілий мир, у якому живуть відважні, щиросерді чоловіки, поетичні й прекрасні жінки, де в моря коштують міста із чудесними іменами - Лисиці, Зурбаган. Грін знав силу мрії й силу любові. Всі його оповідання про любов закінчуються однією фразою - “Вони жили довго й умерли в один день”. Саме головне - зустрітися, знайти один одного. Маленька Ассоль, знедолене дитя, вихована добрим і люблячим батьком, живе відокремленим життям. Її відштовхують однолітки, недолюблюють дорослі, переносячи на дівчинку нелюбов до її батька.