Учнівський твір за повістю Ернеста Хемінгуея «Старий і море». Що таке щастя? У чому сенс нашого буття? Кожна людина відповість по-різному на ці питання, бо кожна людина має свою, властиву лише їй, шкалу цінностей. По-своєму розумів щастя герой повісті американського письменника Ернеста Хемінгуея - старий кубинець Сантьяго. Він живе в особливому світі: не споглядає природу відсторонено, а сам є її частинкою. Все життя прожив він у єдності з нею, з морем. «Та старий завжди думав про море, як про жінку, про живу істоту, що може подарувати велику ласку і позбавити її, а коли й чинить щось нерозважне, то лише тому, що така вже її вдача». Сантьяго розуміє, що морські мешканці і він належать до одного світу, і це викликає в його душі ніжність та жаль до них. Він розуміє, що якби не жорстока боротьба за існування, то не треба було б руйнувати, нищити життя мешканців моря. Старий усвідомлює, що та боротьба необхідна і виправдана, але ж «як добре, що нам не треба вбивати сонце, місяць, зірки».

Учнівський твір за романом Кава ба ти Ясунарі « Тисячокрилий журавель». Відомий японський письменник Кавабата Ясунарі завжди мріяв про «людину, народжену красою». Він вважав, що той, хто прилучається до краси, починає сприймати світ як свій дім, а людей як друзів. Краса облагороджує людину, «переживання краси» пробуджує співчуття і любов до людей, і тоді слово «людина» звучить як слово «друг». Той, хто осягнув красу природи, осягає красу людських почуттів. Так само, як і Достоєвський, він вірив, що краса врятує світ, вірив у людину, народжену красою. Це і є концепція автора, по-своєму відбита в кожному з його романів. У Кавабати був свій шлях розуміння краси, і цей шлях доступний кожному: навчіться бачити красу навколо себе, тоді ви відчуєте єдність зі світом, вам відкриється краса, що живе в усьому: у квітці, у камені, у вашій власній Душі. У голосі письменника звучить застереження: пам’ятайте про красу, що поруч із вами, у вас самих, не забувайте про співчуття, не піддавайтеся спокусі байдужості. Любіть природу, квіти, дерева, небо, любіть красу у великому й малому - і ви навчитеся любити життя, берегти людину, розрізняти щирість людських стосунків.

Те, що не висказав я, Сильніше того, що сказав. З японського вірша

Захід і Схід… Не секрет, що ці поняття звичайно різко протиставляють один одному. У чому ж причина? Тільки чи в географії? І що мав на увазі Кіплінг, коли говорив, що “…разом їм не зійтися”? У пошуках відповідей на ці питання спробуємо визначити границю між Заходом і Сходом. Для одних нею можуть бути Уральські гори або якийсь певний меридіан. Для тих же, хто так чи інакше стикнувся із самобутньою східною культурою, філософією поглядів на мир, відповідь може бути іншим: “У душі, наприклад…” Цікава в цьому змісті японська література. З російським художнім словом її зближає, мабуть, лише те, що звичайно має місце в художній культурі взагалі: зміна стилів, напрямків. Специфіка ж японської літератури полягає в тому, що ніколи в ході своєї історії одна творча манера повністю не закреслювала іншу. Спільність певних естетичних принципів властива буквально всім представникам японської художньої творчості. Так, наприклад, відомий японський п’ятивірш (танка) характером своєї поетики, особливостями віршування сходить до народної пісні. Поетичним каноном для багатьох поколінь стала антологія японської лірики “Кокінсю” 905 р. (”Збори старих і нових пісень”).

Учнівський твір З китайської і японської поезії. Ви кидали в нас квітами Незнайомого мистецтва, Незрозумілими словами почуття.

Н. Гумілев Дзвін змовк удалечині,

Але ароматом вечірніх квітів

Відзвук його пливе.

М. Басі

Відкриваючи томик стародавніх віршів, ми щораз зустрічаємося із чудом. Давним-давно стали порохом імперії, зотліли одягу, будинку, квіти, зник слід багатьох поколінь, а ми усе ще чуємо - через сотні років! - звуки давно, що чути голосів, стукіт сердець, наповнених ніжністю, гнівом, любов’ю або спокоєм. Зі сторінок поетичних збірників віє на нас слабким ароматом вечірніх квітів, шумом сосен у підніжжя гори, заходом морських водоростей, далеким дзенькотом бронзових дзвіночків у дворі стародавнього храму…

Перевернувши останню сторінку ліричного роману Ф. Саган “Здраствуй, смуток”. Перший роман Франсуа Саган “Здраствуй, смуток” був зустрінутий шквалом статей, виступів, бурхливих суперечок. Автор - у той час 19-літня студентка Сорбонни - відразу ж перетворилася в літературну зірку. Звичайно, немаловажну роль зіграла тут і реклама, уміло використала такий рідкий випадок, як написання добутку високого художнього рівня в настільки юному віці. Але ще сильніше потрясло читачів і критиків те, про що насмілилася розповісти героїня роману Сесиль - дівчина з добропорядної буржуазної сім’ї, що тільки що вийшла із закритого католицького навчального закладу, де вона одержала середню освіту й належне моральне виховання. Відверто, анітрошки не бентежачись, вона повідала про радості фізичної любові, про те, як прекрасно бути молодий, здорової, любити життя й насолоджуватися нею в обіймах коханця (не нареченого, не чоловіка, а саме коханця). Роман “Здраствуй, смуток” залучає насамперед щирістю тону, свіжістю й гостротою сприйняття миру. Бурхлива радість життя, що випробовує Сесиль, вигадливо й разом з тим органічно сполучається з якийсь глибокий який сумом, з почуттям гострої незадоволеності. Ф. Саган підкреслює драматичний, прихований мотив оповідання тим, що виносить у заголовок рядок з ліричного вірша Поля Елюара. Цей же вірш вона ставить епіграфом до роману.

Нечисленність вірогідних свідчень про життя В. Шекспіра. Вірогідних свідчень, за винятком найважливіших дат і фактів життя В. Шекспіра, дуже мало. Образ митця складався переважно з переказів та легенд. Дитячі та юнацькі роки В. Шекспіра, Народився у місті Стретфорді-на-Ейвоні 23 квітня 1564 р. Батько був хліборобом, пізніше торговцем, власником чинбарні. До 14 років Вільям відвідував місцеву «граматичну» школу. З 16 років юнак почав працювати. У 18 років одружився, а у 23 роки покинув рідне місто і поїхав до Лондона. Достеменно невідомо, чим займався в Лондоні у перші роки перебування там. За легендою, стеріг перед театром коней вельможних панів, а потім став суфлером, переписував п’єси. Виконував епізодичні ролі на сцені. Пізніше сам став писати п’єси. 1599 р. було засновано лондонський театр «Глобус». Шекспіра, який написав на той час уже близько половини своїх п’єс, було прийнято до складу пайовиків театру. З часом виник конфлікт між Шекспіром і трупою. Актори «Глобуса» придбали для зимових вистав театр «Блекфрайєрс», де ставили спектаклі не для широкого кола глядачів, а лише для знаті. Це вимагало від Шекспіра перебудови його естетичної системи. Драматург не поступився творчими принципами.

Твір за віршами «МІСТ МІРАБО» ТА «ЗАРІЗАНА ГОЛУБКА І ВОДОГРАЙ». Французький поет Гійом Аполлінер, творчість якого нині стала класикою, жив на межі дев’ятнадцятого, «залізного» століття (за словами О. Блока), і століття двадцятого, насиченого катастрофами і війнами. Вірші Гійома Аполлінера являють собою дивне поєднання емоційного ліризму і внутрішньої трагічності. Аполлінер - один із перших поетів, котрий заторкнув у своїх творах найзвичайнісінькі, на перший погляд, теми і порушив проблеми нового часу. «Складність» аполлінерівської творчості пояснюється не замуреням у туман дійсності, а навпаки - тісним зв’язком із навколишнім, прагненням реагувати на мінливе життя межі століть.

Джек Лондон займався літературною творчістю біля двадцяти із сорока прожитих їм років, успіхи письменника разючі. Сучасники стежили за зльотом і долею Джека Лондона з радістю й неприкритим інтересом. З письменника намагалися зробити живу рекламу “суспільства рівних можливостей”, тобто Америки. Мол, от втілення ідей про теперішнє суспільство: пасинок фермера, хлопець-роботяга, що не зміг одержати вищого утворення, але однаково зумів досягти своєї мрії: став популярнейшим письменником. Але в дійсності все було не так просто. Життя Джека Лондона було своєрідним самоспаленням заради успіху. Така боротьба знесилювала. Письменник приречений був заради вигідної репортерської й письменницької роботи на неймовірні навантаження. Джек Лондон писав: “Мені дивно думати тепер про те, з яким самозабуттям я працював, про те, якої бедным я був і як жагуче мені хотілося досягти успіху, а ще - яким я був щасливим”.

Шкільний твір на тему Засудження жаху війни у повісті В. Викова «Альпійська балада» та в оповіданні Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш в Спа…». Людина, яка позбавлена історичної пам’яті, прирікає! себе на духовне зубожіння. Кожен з нас повинен відчувати^ нерозривний зв’язок епох, поколінь, традицій. Василь Биков, пройшовши пекло війни, тяжко вистраж* дав гірке лихоліття партизанської Білорусі. Пізніше, в по» воєнні роки, він сказав своє щире, перейняте нещадною* правдою і синівським болем слово від імені тих, тодішніх^ вісімнадцятилітніх солдатів, яким довелося нести на своїх юних плечах жорстокий тягар війни. Стійкість, героїзм і людяність солдатів, складні психі логічні колізії за важких воєнних умов - така тематичну спрямованість більшості творів Василя Бикова. У центрі повісті «Альпійська балада» - самовіддана й зворушливе кохання, що спалахнуло в тяжкий час смертної боротьби з фашистами. Кохання стає основою роздумів письменника про життя людей на війні. Події, зображені в «Альпійській баладі», відбуваються в маленькому австрійському місті в Альпах. Група радянських військовополонених збирається до втечі. Один із низі має забезпечити її ціною власного життя - підірвати бомбу. Пожертвувати собою зголосився Іван Терешко. На щастя, доля виявилась прихильною до нього: він залишається неушкодженим і йому вдається втекти. Вона дарує йому й несподівану супутницю, теж утікачку, італійку Джулію Новеллі.