Полтавська земля народила багатьох талановитих митців, які залишили поміт­ний слід і в історії, і в літературі України. Серед них — відомий поет Борис Олій­ник. Творчість його відзначається любов'ю до України, до народу. Увесь свій та­лант, інтелект, майстерність поет вкладає в слово, щоб іще раз передати ніжність, захоплення рідною землею, простими трудівниками.

Батько поета загинув на фронті, захищаючи Вітчизну від фашизму. Усе життя Борис Ілліч несе в своєму серці образ батька, звіряє з ним усе, що пише, за що бореться. За довгі роки він зазнав усього: успіхи чергувалися із покараннями, призначення на посади — із брехнею і заздрістю. Але він добровільно несе взятий на себе хрест бути справжнім українцем. Його стосується все, що відбувається у світі. Поет вів телерепортажі з Чорнобиля, які суперечили офіційним повідомленням про причини і наслідки трагедії; побував в усіх «гарячих точках», що виникли після розвалу Радянського Союзу; стояв серед сербів перед повітряною атакою американців на столицю Югославії.

Кінець XX століття став переломним для всього світу і для України. У поемі «Трубить Трубіж» Б. Олійник пише:

Трубить Трубіж: ми вийшли на рубіж!

Позаду — смерк, попереду — свобода!

Україна стала незалежною і намагалася не дивитися назад. Але попереду її че­кали спритні ділки, що все вимірюють на долар. «Ви не все ще продали, ми — не все докрали», — стало їхнім девізом. І крадуть, вивозять, грабують рідну землю, як якісь зайди, окупанти, бо не знають страху і не мають совісті:

Отак ти нас розбудував, козаче!

Тепера нами править чоловік.

По кому не одна в'язниця плаче,

А він регоче серед чолових.

Імена не названі, однак їх дуже легко вгадати. Поет попереджає, що зрадництво, продажність не перевелись від біблійних часів. І байдуже, за скільки сучасний Іуда продасть Христа: за тридцять срібняків чи за мільйон доларів.

Що його розп'яли на покуту усіх, То тяжка, але — істина, люди. Лиш єдине гризе хай проститься мій іріх! — А чи й справді повісивсь... Іуда? («Таємна вечеря»)

Борис Олійник викриває зрадників, відступників, перевертнів, але й подає надію:

Нехай іржуть на гульбищах чуми, То знак провісний їхньої кончини. У нас є меч. За нами Україна: Останніми засміємося ми!

У найтяжчі часи Олійника не покидаю гостре слово. Все, що відбувається в Україні, в усьому світі, не просто цікавить митця, а вимагає від нього негайної реакції, дії. Таким він був завжди, таким залишається і зараз: борцем, громадяни­ном, патріотом, поетом.