Оскар Уайльд був парадоксальною людиною за життя і створив роман парадоксів. Провідною в творі є тема прекрасного, мистецтва, що проходить наскрізь через весь роман. Тема мистецтва реалізується в багатьох аспектах, розпадається на певну кількість проблем як співвідношення форми і змісту, вічність і миттєвість прекрасного, мистецтва, взаємовідносини митця і його творіння, етичне ставлення до мистецтва, прекрасного. Парадоксальним є той факт, що особистість автора, його концепція, ставлення до прекрасного ніби роздвоюються, а точніше розтроюються в образах Доріана Грея, Лорда Генрі, Безіла Холлуарда. Тому, як і властиво романові такого типу, головним героєм стає ідея, а зображені персонажі стають реалізацією даної ідеї, певними олюдненими схемами. Таким чином, стверджується постулат: щоб зрозуміти правду життя, треба побачити, як вона балансує на канаті.

Одного разу в майстерні свого приятеля Оскар Уайльд побачив натурника, котрий уразив його досконалістю своєї зовнішності. Письменник вигукнув: «Який жаль, що і йому не минути старості з усією її потворністю!» У відповідь художник йому сказав, що добре було б щороку малювати такі дивні портрети, щоб природа тільки на них відбивала свої карби, тоді зовнішність «херувима», якого щойно побачив Уайльд, вічно залишалася б молодою. У своєму романі «Портрет Доріана Грея» англійський письменник показав надзвичайну силу справжнього мистецтва, його велич і невмирущість. «Мистецтво - це не іграшка, не примха, це неодмінна умова людського життя. Це наочне виховання моралі». На думку Уайльда, саме мистецтво облагороджує серце і душу людини, тому не можна нищити художні полотна, «не можна жбурляти традиційного каменя» у твори митців.

Тема часу і пам'яті звучить у багатьох творах німецького письменника Генріха Белля. Особливо це стосується його антивоєнних, антифашистських творів, у яких тема пам'яті звучить трагічно. Спогади про минуле протиставляються зловісним обрисам сучасного, розриваного на шматки хаосом війни.

Війна - жахливе слово. Вона несе з собою стражданн смерть, поневіряння - усе, що руйнує гармонію людськи стосунків. Пройшовши криваве пекло жорстоких боїв та поло: будучи чотири рази пораненим, німецький письменни Генріх Белль до глибини душі зненавидів війну, яка зал шилася в його пам’яті «жахливою машиною отупіння».

Як розкривають Другу світову війну німецькі письменники з їх історичною провиною за розв’язану війну і неминучою спокутою цієї вини перед світом. Коли у 1945 році разом із капітуляцією німецького уряду подала у відставку гітлерівська ідеологія та виплекана нею штучна культура, покоління того часу пережило повне духовне банкрутство. Німецьке суспільство дійшло до духовного відродження через усвідомлення своєї історичної провини за розв’язання Другої світової війни, через критичну переоцінку вчорашніх ідеалів. Цей шлях зокрема був окреслений у творчості німецького письменника Генріха Белля.

Жодна вiйна в iсторiї людства не зачiпала стiлькох людей, не зламувала стiлькох долей, як Друга свiтова. На її рахунку мiльйони загиблих, мiльйони сирiт, бездомних, зневiрених… I мiльйони ж людей вона змусила переглянути свої iдеали. Останнє особливо стосується тих, хто воював на боцi нацiонал-соцiалiстичної Нiмеччини. Серед них був i нiмецький письменник Генрiх Белль, що у своїх творах передав особистi враження. Бiльшiсть його творiв побудованi саме як уривки бiографiй героїв, що, взятi разом, створюють розгорнуту розповiдь про страшну долю його поколiння. Зазвичай це оповiдання невеликi за обсягом, викладенi стилiстично просто, майже документально. Хоча Белль писав i романи, популярнiсть йому принесли саме твори малого жанру. Сюжетно вони рiзнi, хронологiчно оповiдання охоплюють i моменти з передiсторiї вiйни, вiйну, повоєннi часи, але навiть там, де подiї вiдбуваються “до” або “пiсля”, вiйна лишається провiдною тематикою.

Г. Белль вибрав собі героя, що знаходився в положенні самотнього судді навколишнього світу. Погляд на світ «Очима клоуна» — це погляд на світ незалежного художника. Бо хто ж, як не клоун, творча особистість, може сказати правду? Головного героя роману Г. Белля Ганса Шніра сприймаєш як клоуна не тільки за родом його занять. Саме так сприймається єдина нормальна людина серед очманілого, божевільного суспільства, що грає в якусь дивну гру, яка занадто затяглася. Живучи в добропорядній родині німецьких бюргерів, заможних і впливових людей, які діють не за принципами, не за велінням серця, а за якимись хаотичними, мінливими законами політичної і соціальної моди, Ганс увесь час виходить зі «встановлених рамок».

Г. Белль - німецький письменник, який, пройшовши фронтами Другої світової війни, здобув переконання, що війна - найбільше зло у світі. Тому вся його творчість просякнута антивоєнним пафосом. Оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» є шедевром малої прози Белля. Головний герой твору, від особи якого ведеться оповідь, не має імені, бо іаких, як він, було сотні тисяч. Та врешті-решт вермахту й не потрібні були імена, особистості. Фашистському режиму Гітлера були потрібні слухняні роботи, які готові бездумно йти туди, куди накаже фюрер. У нацистській школі їх намагалися виховувати стійкими солдатами зі стандартними поглядами на життя, переконаннями у вищості арійської нації, якій має скоритися увесь світ. Пораненого героя привезли до шпиталю, який розмістився в його рідній школі. Проте він довго не міг впізнати, де він знаходиться, бо школи в нацистській Німеччині були всі однакові. «…У кожній гімназії є зали малювання, коридори і зеленими й жовтими стінами 3 кривими старомодними гачками в них; врешті-решт, те, що «Медея» висить межи 6-А й 6-Б, - ще не доказ, шо я в своїй школі.

Твір за оповіданням Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…». Наше покоління, громадяни вільної України, не знає війни, хоча у світі то там, то тут відбуваються воєнні конфлікти. Але із розповідей представників старшого покоління, кіно ми знаємо про страхіття найжорстокішої війни XX століття - Другої Світової. Все доросле населення колишнього Радянського Союзу піднялося на захист своєї Вітчизни. У війні справді недитяче обличчя. Діти ставали до верстатів на заводах замість чоловіків,.які пішли на фронт. Було таке поняття: син полку, коли ще .зовсім юні хлопці потрапляли на фронт і там допомагати бійцям. А школи, у яких до війни кипіло мирне радісне життя, часто перетворювалися на шпиталі. Такі шпиталі були й на території ворога. Один із таких шпиталів описав німецький письменник Г. Белль в оповіданні «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…»