Моріс Метерлінк був тією людиною, яка створила символістський "театр смерті".
Ось тепер можемо говорити про пошуки щастя героями "Синього птаха". Зрозуміло, що цій феєрії передував складний творчий і духовний шлях, якщо на зміну світу, де всім керує Невідоме, тобто невидимі й невідомі фатальні сили, наміри яких також невідомі. Зрештою, це була Смерть, до якої прислухалися усі особи, що лише чекали...

Бельгійський письменник-символіст Моріс Метерлінк — один із драматургів, які на межі століть створювали нову європейську драму.

Герої філософської п'єси-казки «Синій птах» — це образи-символи, які втілюють панівні на землі сили. Це людина, рослини, тварини, стихії Світла, Вогню і Води, Душі, Хліба, Молока, Годин — усе те, з чого складається людський світ. Виявляється, людина живе на землі, не помічаючи навколо нікого і нічого, крім таких, як сама. їй здається, що лише вона наділена душею, і всі таємниці світу нею розгадані. Але це не так. За допомогою чарівного каменя, який відкриває істинний зір, Тільтіль і Мітіль, герої п'єси, бачать світ таким, яким він є насправді — одухотвореним, прекрасним (а інколи — страшним), сповненим таємниць, ще незвіданих людством. У цьому світі минуле, сучасне і майбутнє перебувають поряд і пронизують одне одне: Тільтіль і Мітіль зустрічають і своїх давно померлих рідних, і ще не народженого брата. Виявляється, людина відповідає не лише за себе, але й за усіх своїх предків і нащадків, тому що увесь її рід — єдине ціле, одна нескінченна лінія.

Філософська драма-феєрія «Синій птах» бельгійського письменника-символіста Моріса Метерлінка створена у 1908 році. У цей період у автора з’являються нові погляди на життя і творчість. Естетичні пошуки Метерлінка знаходились під впливом філософії ідеалістичної, в якій стверджується, що люди повинні шукати ідеальний світ крізь підсвідомість. Світ має таємничу сутність, але зрозуміти її можуть лише чисті душею люди. У драмі «Синій птах» розповідається про те, як головні герої, брат і сестра Тільтіль і Мітіль, вирушають на пошуки щастя, яке врешті здобувають у боротьбі з силами зла. Автор вважав, що діти, символічно чисті та безгріховні, гостро відчувають добро і тягнуться до нього. Дія п’єси починається напередодні Різдва, свята, яке символізує злагоду, народження нового, прекрасного життя.

Моріс Метерлінк та Еміль Верхарн — перші серед бельгійських письменників, котрі стали класиками світової літератури. Будучи бельгійцями, ці автори писали французькою мовою. Французька мова і вся французька література відіграли дуже важливу роль у формуванні літератури бельгійської. Саме завдяки цьому бельгійські письменники змогли досягти високого рівня світових літературних стандартів, не втрачаючи при цьому своєї самобутності. Це ж дозволило бельгійській літературі влитися в потік літератури світової, посісти в ній своє дуже важливе місце. Моріс Метерлінк увійшов в історію літератури як символіст. Цьому сприяла і особлива атмосфера дитинства, яка прищепила йому особливий «містичний» погляд на життя.

Іспанська культура - це чудо зустрічі з красою в собі, джерело натхнення, власних відкриттів. Іспанія для всіх - країна мужнього, талановитого народу, мрійників, авантюристів, великих ідеалістів і митців. Іспанія - це розпечені дахи над безлюддям сієсти, химерна краса Барселони, Толедо, розкішні будівлі Севіли, картини Ель Греко, Гойї, Далі. Але, найперше, Іспанія - це батьківщина Сервантеса, і Дон Кіхот одвічно мандруватиме цією кам’янистою країною.

Великий Ґете вважав, що життя, прожите без користі, подібне до смерті. Подібної точки зору дотримувалася більшість геніїв XIX століття.
А що думали про зміст життя попередники Ґете, представники літературних кіл епохи Відродження? Адже вони стояли біля витоків нових уявлень про людину, нового погляду на навколишній світ.
Кожний із титанів Відродження зробив свій внесок у розвиток цієї епохи.
Величні образи Дон Кіхота і його зброєносця Санчо Панси втілили складні протиріччя іспанської дійсності ХVI-XVII століть, трагедію великої епохи Відродження в історії людства.

Історія літератури знає чимало випадків, коли твори письменника були дуже популярні за його життя, але минав час, і їх забували майже назавжди. Є й інші приклади: письменника не визнавали сучасники, а справжню цінність його творів відкривали наступні покоління.
Але в літературі є дуже небагато творів, значення яких неможливо перебільшити, тому що в них створені образи, які хвилюють кожне покоління людей, образи, які надихають на творчі пошуки митців різних часів. Такі образи мають назву "вічних", бо вони носії рис, що завжди притаманні людині.

Лицарі минулого… Вони бентежать душі жіночої половини суспільства уже протягом кількох століть. Чи, може, то живе в наших душах туга за незнаною минувшиною, чи не вистачає сили і мужності в наших сучасниках. Юнакам же в обрисах попередніх епох увижаються лицарські турніри і славні звитяги.
А славнозвісні кодекси честі! Чи й справді дотримувались їх воїни минулого, чи це тільки вигадка? Навіть якщо вигадка, то така, яку варто наслідувати. Недаремно ж епоху Відродження називають епохою титанів. Одним із них був бідний ґідальго Міґель Сервантес, який увіковічив себе багатством душі свого героя - лицаря сумного образу - Дон Кіхота.

Дон Кіхот - "мудрий безумець"

Цей твір було написано в Іспанії М. Сервантесом. За часів, коли створювався твір люди зачитувалися лицарськими романами, і Сервантес вирішив показати безглуздість цих романів. Після того як видати його твір "Дон Кіхот" лицарські романи втратили свою популярність.